Анатомофізіологічний аспект ВНД (псих)
який за допомогою чуттєвих волокон одержує інформацію від органів відчуттів і рецепторів , фільтрує та аналізує її , а потім по рухових волокнах посилає команди , які викликають відповідну реакцію в м’язах і залозах . Таке завдання з аналізу чи опрацювання даних може бути відносно простим для певних функцій спинного мозку ,але головний мозок ,як правило , виконує дуже складний аналіз, в якому беруть участь тисячі різних нейронів .
Мозок складається із трьох основних частин .Його стовбурець є продовженням спинного мозку і служить опорою для головного мозку ,відповідного за більшу частину свідомого мислення .Нижче розміщується мозочок .Хоч багато сенсорних і моторних нейронів починається і закінчується в головному мозку ,більшість мозкових нейронів є проміжними ,чиїм завданням є фільтрування аналіз і збереження інформації . Однією із найважливіших функцій головного мозку є запам’ятовування інформації, одержаної від органів відчуттів. Згодом цю інформацію можна викликати і використовувати при прийнятті рішень.
Вища нервова діяльність – діяльність вищих відділів головного мозку, які забезпечують нормальне існування організму і його постійне пристосування до умов навколишнього світу, які безперервно змінюються.
Теоретичні передумови для розробки вчення про вищу нервову діяльність містяться в працях І.М.Сєченова, який довів , що в основі
Психічного, інтелектуального життя лежать рефлекси, а І.П.Павлов , розвиваючи теоретичні положення І.М.Сєченова , розробив об’ємний метод вивчення функцій вищих відділів ЦНС – метод умовних рефлексів. Живий організм появляється на світ з цілим рядом готових, тобто вроджених рефлексів. Наприклад: новонароджений зразу ж починає робити смоктальні рухи в той момент , коли груди матері торкаються його рота. В роті зразу ж появляється слина, коли в його порожнину попадає їжа. Вроджені рефлекси різняться великою постійністю: у відповідь на одне і те ж подразнення виникає строго визначена фізіологічна реакція. Павлов назвав такі рефлекси безумовними . Але слиновиділення часто починається значно раніше , ніж їжа попадає в рот . Воно виникає тільки при баченні або запаху їжі . Такого роду рефлекси відрізняються від безумовних тим , що вони не є вродженими , а здобуваються в процесі індивідуального досвіду кожної окремої людини , залежить від специфічних для кожної із них умов існування . Ці рефлекси Павлов назвав умовними . В зв’язку із змінами в зовнішньому середовищі умовні рефлекси можуть зникати і замінятися іншими .
Для утворення умовного рефлексу потрібно , щоби в корі великих півкуль головного мозку одночасно виникали два осередки збудження : один в зоровій сфері в результаті дії світлового подразника , а другий – в “ центрі їжі “ в результаті подразнення рецепторів слизової оболонки рота їжею . Умовні зв’язки зумовлюють безумовне розширення кількості зовнішніх стимулів , здатних спричинити різноманітну рефлекторну діяльність організму. Кожний орган може змінити свою діяльність під впливом умовного подразника . Нейрофізіологічні дослідження останніх років значно збагатили про фізіологічні механізми вищої нервової діяльності , зокрема про структурно анатомічні основи процесу замикання . Була виявлена функція так званого сітчастого утворення , головного мозку , що пронизує його стовбурець на різних рівнях . В корі великих півкуль відбувається співставлення двох джерел інформації-специфічного ( зорового , слухового ) і неспецифічного , що об’єднує в собі всі чуттєві канали зв’язку .
Для утворення умовних рефлексів важливе значення має здатність великих півкуль головного мозку проводити аналіз і синтез явищ зовнішнього світу .
У звичайних умовах зникнення раніше утворених умовних рефлексів ,при зупинка реакцій на окремі сигнали здійснюється завдяки розвитку процесу гальмування . Збудження і гальмування – це дві нерозривно зв’язані форми прояву нервової діяльності .На основі аналізу явищ гальмування І.П. Павлов прийшов висновку ,що сон являє собою розмите гальмування ,яке охоплює всю кору і найближчі до неї утворення . Вчення про гальмування дало ключ до розуміння таких “загадкових явищ” як гіпноз і сновидіння .
В процесі життєдіяльності організму постійно утворюються як позитивні ,так і негативні умовні рефлекси .Саме вони визначають всю діяльність людини і тварини ,їх повсякденну поведінку .Кора великих півкуль головного мозку являє собою “грандіозну мозаїку “ джерел збудження і гальмування ,яке безперервно змінюється .Якщо послідовність і характер подразників багатократно повторюється ,то в корі великих півкуль створюється відповідна система умовних зв’язків ,так званий стереотип нервових процесів ,які полегшують і спрощують реакції .
Вища нервова діяльність має індивідуальні відмінності , які залежать від типу нервової системи ,який визначається співвідношенням сили ,рухливості і врівноваженості процесів збудження і гальмування. Розрізняють чотири основні типи нервової системи, що характеризуються :