Видатні мікробіологи України
ПЛАН
1. Видатні вчені мікробіологи - вихідці з України
2. Етапи розвитку мікробіології в Україні, її сподвижники
Список використаної літератури
1. Видатні вчені мікробіологи - вихідці з України
З ім'ям І. І. Мечникова тісно пов'язаний розвиток мікробіології в Україні. Навколо вченого гуртувалися найкращі діячі вітчизняної мікробіологічної науки: Г. Н. Габричевський, О. М. Безредка, M. Ф. Гамалія, І. Г. Савченко, Л. О. Тарасевич, Д. К. Заболотний, В. Л. Оме-лянський, М. Я. і Ф. Я. Чистовичі та багато інших. 1.1. Мечников був організатором першої бактеріологічної станції в Одесі.
Учень Л. Пастера, найближчий співробітник і друг 1.1. Мечнико¬ва, M.Ф.Гамалія (1859—1949) заснував у 1886 р. другу в світі пасте¬рівську станцію в Одесі і першим на практиці почав застосовувати щеплення проти сказу. Він провів низку цінних досліджень з епіде-міології чуми, бактеріології туберкульозу, розробив заходи щодо лік¬відації віспи. В 1898 р. М. Ф. Гамалія вперше описав явище бактеріо¬фагії у паличок сибірки.
Загальну пошану здобув своїми працями видатний український мікробіолог, президент АН УРСР Д. К. Заболотний (1866—1929). Він організував першу в світі кафедру епідеміології при Одеському медичному інституті. Багато зусиль і праці віддав Д.К. Заболотний вивченню чуми, холери, сифілісу, дифтерії, черевного й висипного тифів тощо. Він обґрунтував епідеміологічну роль бабаків в утворен¬ні природних вогнищ чуми. Д. К. Заболотний — засновник Інституту мікробіології і епідеміології, нині Інститут мікробіології і вірусології НАН України, що носить його ім'я.
Всьому світові відоме ім'я Д.Й. Івановського (1864—1920), видат¬ного природознавця, засновника сучасної вірусології. В 1892 p., вивчаючи мозаїчну хворобу тютюну, Д. Й. Івановський відкрив ра¬ніше не відомі субмікроскопічні істоти, які одержали назву віру¬сів. Це відкриття засвідчило, що поряд з клітинними формами існують живі системи, позбавлені клітинної структури. Цим було за¬кладено фундамент нової науки — вірусології.
Ще в дореволюційний період простежується помітний розвиток мікробіологічної науки. Засади класифікаційно-систе¬матичного її напряму було розроблено у працях видатних вітчизняних учених-мікробіологів Л. С. Ценковського, А. І. Артарі, Г. А. Надсона та інших. Еколого-фізіологічний напрям плідно розвивав у своїх працях один із засновників ґрунтової мікро¬біології, видатний російський учений С.М. Виноградський (1856-1953). Він увів мікроекологічний принцип у дослідження мікро¬організмів. Докладне вивчення С. М. Виноградським морфології і живлення сіркобактерій, нітрифікуючих і залізобактерій сприяло відкриттю важливого біологічного процесу — хемосинтезу. Дослідження С. М. Виноградського показали, що мікроорганізми здійснюють велику геохімічну роботу, беручи участь у кругообігу ре¬човин у природі.
Відкриття в 1880 р. Ф. М. Каменським явища співжиття рослин із грибами (мікориза), а в 1886 p. M.C. Вороніним — явища співжиття рослин із бульбочковими бактеріями певною мірою підготували ґрунт для подальших досліджень С. М. Виноградського. У 1893 р. він відкрив фіксацію атмосферного азоту в ґрунті вільноживучими бактеріями. Виділений ним новий вид вільноживучих азотфіксую¬чих бактерій було названо на честь Л. Пастера (Clostridium pasteuria-num).
Для розвитку загальної і особливо ґрунтової мікробіології вели¬ке значення мають праці видатного голландського мікробіолога М. Бейерінка (1851—1931). Використовуючи мікроекологічний прин¬цип, він вперше виділив із грунту у чисту культуру аеробних вільно-живучих і симбіотичних азотфіксаторів — азотобактера і бульбочкових бактерій. М. Бейерінк поряд із С.М. Виноградським є засновни¬ком екологічного напряму розвитку мікробіології.
Разом з С.М. Виноградським успішно вивчав процеси нітрифіка¬ції, азотфіксації та екологію мікроорганізмів ґрунту його таланови¬тий учень В.Л. Омелянський (1867-1928). Він уперше виділив у чис¬ту культуру і вивчив фізіологію бактерій, які розкладають клітковину і пектинові речовини, а також бактерії, що світяться та утворюють ароматичні речовини. Написаний ним у 1909 р. підручник «Основы микробиологии» витримав десять видань, не втративши цінності й у наші дні.