Виготовлення вакцин
Як відомо, основу кожної вакцини складають протективні антигени, що представляють собою лише невелику частину бактеріальної чи клітки вірусу й обеспечивающие розвиток специфічної імунної відповіді. Протективні антигени можуть бути білками, глікопротеідами, ліпополісахаридобілковими комплексами. Вони можуть бути зв'язані з мікробними клітками (коклюшна паличка, стрептококи й ін.), секретуватися ними (бактеріальні токсини), а у вірусів розташовуються переважно в поверхневих шарах суперкапсиду ві0ріона.
До складу вакцини, крім основного діючого початку, можуть входити й інші компоненти - сорбент, консервант, наповнювач, стабілізатор і неспецифічні домішки. До останнього можуть бути віднесені білки субстрату культивування вірусних вакцин, слідові (слідовою називається кількість речовини, невизначувана сучасними методиками) кількість антибіотика і білка сироватки тварин, використовуваних у ряді випадків при культивуванні клітинних культур.
Консерванти входять до складу вакцин, вироблених в усьому світі. Їх призначення складається в забезпеченні стерильності препаратів у тих випадках, коли виникають умови для бактеріальної контамінації (поява мікротріщин при транспортуванні, збереження розкритого первинного багатодозового упакування). Вказівка про необхідність наявності консервантів міститься в рекомендаціях ВІЗ. Що стосується речовин, використовуваних як стабілізатори і наповнювачі, то у виробництві вакцин використовуються ті з них, що допущені для введення в організм людини.
3. Види вакцин та їх властивості залежно
від способу виготовленняЩодо виготовлення різних видів вакцин, то вони мають різні складові, так живі вакцини містять ослаблений живий мікроорганізм. Прикладом можуть служити вакцини проти поліомієліту, кору, паротиту, чи краснухи туберкульозу. Можуть бути отримані шляхом селекції (БЦЖ, грипозна). Вони здатні розмножуватися в організмі і викликати вакцинальний процес, формуючи несприйнятливість. Утрата вірулентності в таких штамів закріплена генетично, однак в облич з імунодефіцитами можуть виникнути серйозні проблеми. Як правило, живі вакцини є корпускулярними.
Живі вакцини одержують шляхом штучного аттенуирования (ослаблення штаму (BCG - 200-300 пасажів на жовчному бульйоні, ЖВС - пасаж на тканині бруньок зелених мавп) або відбираючи природні авирулентние штами. В даний час можливий шлях створення живих вакцин шляхом генної інженерії на рівні хромосом з використанням рестриктаз. Отримані штами будуть мати властивості обох збудників, хромосоми яких були узяті для синтезу. Аналізуючи властивості живих вакцин варто виділити, як позитивні так і їхні негативні якості.
Корпускулярні вакцини - являють собою чи бактерії віруси, ін активовані хімічним (формалін, спирт, фенол) чи фізичним (тепло, ультрафіолетове опромінення) впливом. Прикладами корпускулярних вакцин є: коклюшна (як компонент АКДС і Тетракок), антирабическая, лептоспирозная, грипозні цельновирионние, вакцини проти енцефаліту, проти гепатиту А (Аваксим), инактивированная полиовакцина (Имовакс Поліпро, чи як компонент вакцини Тетракок).
Хімічні вакцини містять компоненти клітинної стінки чи інших частин збудника, як наприклад в ацеллюлярній вакцині проти коклюшу, конюнгованій вакцині проти гемофільної інфекції чи у вакцині проти менінгококової інфекції.
Хімічні вакцини - створюються з антигенних компонентів, витягнутих з мікробної клітки. Виділяють ті антигени, що визначають імуногенні характеристики мікроорганізму. До таких вакцин відносяться: полісахаридні вакцини (Менінго А+З, Акт-ХІБ, Пневмо 23, Тіфім Ві), ацелюлярні коклюшні вакцини.
Біосинтетичні вакцини - це вакцини, отримані методами генної інженерії і являють собою штучно створені антигенні детермінанти мікроорганізмів. Прикладом може служити рекомбінантна вакцина проти вірусного гепатиту B, вакцина проти рота вірусної інфекції. Для їх одержання використовують дріжджові клітки в культурі, у яких вбудовують вирізаний ген, що кодує вироблення необхідного для одержання вакцини протеїн, що потім виділяється в чистому виді.
Векторні (рекомбінатні) вакцини, отримані методами генної інженерії. Суть методу: гени вірулентного мікроорганізму, відповідальний за синтез протективних антигенів, вбудовують у геном якого - або нешкідливого мікроорганізму, що при культивуванні продукує і накопичує відповідний антиген. Прикладом може служити рекомбинантная вакцина проти вірусного гепатиту B, вакцина проти ротавирусной інфекції. Нарешті, маються позитивні результати використання т.зв. векторних вакцин, коли на носій - живий рекомбинантний вірус осповакцини (вектор) наносяться поверхневі білки двох вірусів: гликопротеин D вірусу простого герпеса і гемагглютинин вірусу грипу А. Відбувається необмежена реплікація вектора і розвивається адекватна імунна відповідь проти вірусної інфекції обох типів.