Вивчення впливу різних доз препарату мідокалм на динаміку больового синдрому в нижньому відділі спини у жінок в постменопаузальному періоді

Визначення рівня тривожності за методикою Ч. Д. Спілбергера в модифікації Ю. Л. Ханіна. Даний тест є надійним та інформативним способом самооцінки рівня тривоги в даний момент (реактивної тривоги як стану) і особистої тривоги (як стійкої характеристики людини). Особиста тривожність характеризує стійку схильність сприймати значне коло ситуацій як загрозливі, реагувати на такі ситуації станом тривоги. Реактивна тривожність характеризується напругою, неспокоєм, нервозністю. Дуже висока реактивна тривожність викликає порушення уваги, інколи порушення тонкої координації. Дуже висока особиста тривожність прямо корелює з наявністю невротичного конфлікту, з емоційними і невротичними зривами і психосоматичними захворюваннями. Шкала самооцінки складається з двох частин, кожна з яких окремо оцінює реактивну та особисту тривожність. Результати можна оцінювати таким чином: до 30 — низька тривожність; 31–45 — помірна тривожність; 46 і більше — висока тривожність. Під високою тривожністю розуміється схильність до появи стану тривоги у людини в ситуаціях оцінки його компетентності. Значне відхилення від рівня помірної тривожності потребує особливої уваги.

Опитувальник Освестрі. Використовується для отримання інформації про більшість соціальних аспектів болю, тобто ступінь впливу болю на здатність хворого до самообслуговування.

Шкала Цунга використовується для самооцінки депресії. Вимірюють 7 параметрів: відчуття душевної спустошеності, зміну настрою, соматичні та психомоторні симптоми депресії, суїцидальні думки та роздратованість-нерішучість. Шкала включає 20 пунктів, кожен з яких визначає суб’єктивну частоту (“дуже рідко”, “рідко”, “часто”, “більшу частину часу” або “постійно”) симптомів депресії. Результати: менше 50 балів — депресії практично немає; від 50 до 60 балів — зона середнього ризику; більше 60 — високий ризик наявності депресії.Електроміографічне дослідження найдовшого м’яза спини (m. longissimus dorsi). Електроміографія (ЕМГ) — метод дослідження функціонального стану скелетних м’язів, який базується на реєстрації їх електричних біопотенціалів. ЕМГ дозволяє дослідити функціональний стан м’яза за різних фізіологічних та патологічних станів, а також отримати інформацію про стан та збереження іннервації м’яза (Бадалян Л. О., Скворцов И. А., 1986; Коуэн Х., Брумлик Дж., 1975; Персон Р. С., 1969; Юсевич Ю. С., 1963). У клініці зазвичай використовується інтеренференційна (макро-) електроміографія, що реєструє сумарну електричну активність усіх рухових одиниць, які знаходяться в зоні відведення електродів. У нашому дослідженні проводилася інтеренференційна електроміографія найдовших м’язів спини (m. longissimus dorsi) за допомогою апарату MG 440 (фірма “Мedicor”, Угорщина), з’єднаного через АЦП з комп’ютером. Реєстрація ЕМГ у обстежуваних проводилась у положенні лежачи на животі за максимального розгинання в поперековому відділі хребта. Для запису використовували пластинчаті електроди площею 0,5 см2, що фіксувалися на шкірі пацієнта за допомогою липкої стрічки. Відстань між електродами становила 1 см. Реєстрацію ЕМГ проводили в частотному діапазоні від 25 до 300 Гц. Обробка отриманих даних здійснювалася за допомогою розробленої у відділі комп’ютерної програми.

Результати та їх обговорення

Після проведеного курсу лікування у жінок, що отримували комплексне лікування з включенням препарату мідокалм, виявлено вірогідне дозозалежне зниження інтенсивності вертебрального больового синдрому. За даними візуально-аналогової шкали та Мак-Гилівського опитувальника, достовірно знижувалися загальна сума дескрипторів та загальна сума рангів, індекс болю в І та ІІ групах (табл. 2). В контрольній групі не встановлено вірогідного зменшення інтенсивності вертебрального больового синдрому, проте тенденція до зниження зазначених показників спостерігалася. Результати короткого Мак-Гилівського опитувальника свідчать також про тенденцію до зменшення інтенсивності вертебрального больового синдрому при використанні мідокалму 150 мг на добу та про вірогідне зменшення вираженості болю при використанні дози мідокалму 300 мг на добу на фоні відсутності вірогідної динаміки в контрольній групі.

При використанні мідокалму в комплексному лікуванні хронічного больового синдрому покращувалась якість життя пацієнток. Так, за результатами опитування за анкетою Спілбергера в модифікації Ханіна виявлена тенденція до зниження реактивної та особистої тривожності пацієнток, хоча вона і не досягала рівня ”низьких” показників (табл. 3). За результатами опитування за анкетою Освестрі встановлено тенденцію до зниження вимірюваних показників, що свідчить про збільшення можливостей пацієнток до самообслуговування. Згідно з анкетою Цунга встановлено зниження суб’єктивної частоти симптомів депресії та покращення якості життя жінок. При використанні мідокалму в дозі 300 мг на добу спостерігалося покращення якості життя пацієнток, більш виражене, ніж при використанні дози 150 мг на добу.

У пацієнтів, що приймали мідокалм, відмічено вірогідне покращення показників функціонального стану хребта, яке також залежало від дози препарату (табл. 4). Зміни були більш виражені в ІІ групі, хворі якої отримували в комплексній терапії дозу по 150 мг 2 рази на добу. В результаті лікування мідокалмом у пацієнтів збільшився нахил до підлоги (зменшувалась відстань між кінцями пальців та підлогою) та показник Шобера.