Внутрішньочерепна родова травма
Внутрішньочерепна родова травма — тяжке захворювання, яке призводить до множинних ускладнень і високої летальності новонароджених.
Внутрішньочерепна родова травма не є рівнозначною внутрішньочерепному крововиливу, оскільки у її патогенезі значна роль належить тяжким функціональним розладам мозкового кровообігу з порушеннями гемо- і ліквородинаміки, набряку мозку та вторинним змінам мозкових клітин. Такі порушення можуть виникати і без механічного пошкодження.
У патогенезі внутрішньочерепної родової травми провідне місце (75 %) належить гіпоксії, яка є постійною супутницею найрізноманітніших за природою впливу шкідливих факторів під час вагітності і пологів. При гіпоксії настають виражені циркуляторні розлади, переповнюється венозна система, підвищується проникність судинних стінок; порушується біохімічний склад крові. Нині вже з'ясовано роль етіологічних факторів, які впливають на розвиток патологічного процесу. Це патологія вагітності (токсикоз 1 і II її половини), хвороби жінки (серцево-судинні, інфекційні, анемія та ін), шкідливі звички батьків, патологія пологів (раннє відходження вод, обмотування пуповини навколо шиї, слабкість пологової діяльності тощо), недоношеність. При патоморфологічних дослідженнях спостерігаються тяжкі розлади судинної циркуляції у вигляді застійного переповнення кров'ю дрібних судин з явищами стазу і тромбозу, порушення тонусу судин і проникності їхньої стінки. Ці судинні зміни зумовлюють набряк тканин і множинні дрібні геморагії.
Клініка. Клінічна картина внутрішньочерепної родової травми різноманітна та мінлива; вона складається з неврологічних симптомів, соматичних розладів та метаболічних порушень.
Першою і постійною її ознакою є зміна частоти, глибини і ритму дихання (до 90—140 за 1 хв). При тяжких пошкодженнях дихання може супроводитися стогоном, шумом, клекотанням. Одночасно спостерігаються порушення серцево-судинної системи. Брадикардія, яка буває у перші години (90—100 скорочень серця за 1 хв) швидко змінюється тахікардією. Спочатку акцентовані тони серця при розладах дихання переходять в ослаблені, виражені зміни в забарвленні шкіри: поряд з блідістю спостерігається ціаноз.
Постійним симптомом є відхилення у м'язовому тонусі і руховій активності. Головні неврологічні порушення — млявість, адинамія або рухове збудження, гіпо- чи арефлексія. Такі природжені рефлекси, як Моро (обнімання), Бабкіна (долоне-ротовий), Робінсона (охоплювання), Переса, або загальмовані, або відсутні. Крик дитини стає слабким або пронизливо-однотонним, так званий «мозковий крик». До важливих симптомів належать тремор, ністагм, косоокість, анізокорія, симптом очних білків (симптом сонця, що сідає), випинання тім'ячка, порушення ковтання і ссання. Іноді помітні зміни з боку травної системи —• блювання, затримання газів і випорожнень; печінки — кон'югаційна жовтяниця. У тяжких випадках може спостерігатися затримка сечовипускання протягом 20—26 год.
Для внутрішньочерепної родової травми характерні метаболічні порушення, які проявляються ацидозом, гіпоглікемією, гі-попротеїнемією, гіпербілірубінемією. Наведені симптоми зустрічаються у найрізноманітніших поєднаннях. Залежно від їхньої кількості і часу, протягом якого вони утримуються, розрізняють три ступені внутрішньочерепної травми: легкий (І ступінь)', середньої тяжкості (II ступінь)*! тяжкий (III ступінь). Наслідки родової травми не завжди є сприятливими. Спостерігаються різні ускладнення, які іноді залишаються на все життя. Серед них найчастіше бувають церебральні паралічі або парези, водянка голови, мікроцефалія, епілепсія, затримка психічного розвитку.
Лікування проводять у гострому і відновному періодах. У гострому періоді здійснюють такі терапевтичні заходи:
1. Забезпечення максимального спокою і підвищеного положення у ліжку.
2. Організація правильного вигодовування. Залежно від вираженості ссального і ковтального рефлексів дітей годують з ложечки, піпетки, соски або через зонд донорським грудним молоком. У міру поліпшення загального стану немовлят прикладають до груді.
3. Оксигенотерапія. У кувезі або під кисневим наметом подають суміш повітря з киснем у співвідношенні 1:1 по 5 — 6л за 1 хв.
4. Гемостатичні засоби (рутин, вікасол, глкжонат кальцію, аскорбінова кислота).
5. Дегідратаційна терапія (манітол, лазикс, еуфілін та ін.)'.
6. Дезинтоксикаційні засоби (гемодез, реополіглюкін, глюкоза, розчин Рінгера).