Синдром набутого імунодефіциту (снід)

Умовно до хронічної специфічної інфекції можна зарахувати синдром на¬бутого імунодефіциту (СНІД), що став відомий з 1981 p. Це вірусне за¬хворювання, яке уражує імуногенні клітини, внаслідок чого в організмі розвиваються опортуністична інфек¬ція та специфічні пухлини. Хвороба спричинюється ретровірусом — віру¬сом імунодефіциту людини типу І (ВІЛ І). Цей вірус має винятковий тропізм до СД^, молекул, що містять¬ся в Т-хелперіндукуючих клітинах (лімфоцитах) та макрофагах — моно¬цитах. Проникнення в ці клітини вірусу та його реплікація в них при¬зводять до продукції прогону та дест¬рукції або функціональної неповно¬цінності клітин.

Вірус імунодефіциту передається статевим шляхом, під час переливан¬ня крові та її компонентів від інфіко¬ваних ВІЛ І донорів, використання голок, шприців та інших інстру¬ментів, заражених вірусом тощо. Пе¬редача вірусу СНЇДу відбувається та¬кож інфікованою матір'ю дитині в перинатальний період. Зараження ВІЛ-інфекцією можливе також хірур¬гів унаслідок поранення (ґолкою, скальпелем тощо) під час оперуван¬ня ними інфікованих вірусом імуно¬дефіциту.

ВІЛ- інфікованість встановлюють за допомогою серологічного досліджен¬ня — ідентифікації анти-ВІЛ- специфіч¬них антитіл у сироватці крові. Вона може тривалий час не виявлятись клінічно, проте вважається, що про¬тягом 7—10 років захворюють практич¬но всі інфіковані ВІЛ. Захворювання може розпочинатись гостро у вигляді мононуклеозоподібного синдрому, після якого настає тривалий асимптом-ний (на роки) період — до появи різно¬манітних локальних проявів.

ВІЛ-інфекцію класифікують таким чином (К. Едвард і І. Бавчер, 1994):

І. Гостра ВІЛ-інфекція — моно-нуклеозний синдром.

II. Безсимптомна інфекція.

III. Стійка генералізована лімфо-аденопатія.

IV. Інші ВІЛ-хвороби:

А. Конституціональні — СНІД-асоційований комплекс (САК);

В. З неврологічними хворобами САК;

С. З симптоматичними або інвазив-ними вторинними інфекційними хво¬робами;

D. Вторинні злоякісні пухлини;

Е. Інші хвороби (тромбоцито¬пенія).

Серед загальних порушень відзна¬чаються — слабкість, схуднення, ли¬хоманка, пітливість тощо. Місцеві (системні) розлади індивідуально широко варіюють. Це переважно інфекції чи захворювання, що роз¬виваються внаслідок зниження рези¬стентності організму хворого. Серед них — пневмонія, генералізована лімфоаденопатія, грибковий езофагіт чи тривалий ентероколіт, безкам'яний холецистит, проктосигмоїдит з фісту¬лами та періанальними абсцесами, особливо у гомосексуалів, слизово-дермальний простий герпес (понад 5 тиж), гістоплазмоз та токсоплаз¬моз, лімфома, не пов'язана з лімфо¬гранулематозом (хворобою Ходжкіна), саркома Капоші у людей віком до 60 років (саркома кровоносних судин) тощо.

Лімфоми належать до В-клітин-них пухлин з високим ступенем злоя¬кісності.

У більшості хворих синдром роз¬вивається у перші 2 роки (хоча три¬валість інкубаційного періоду складає 1—10 років) після інфікування і се¬редня тривалість хвороби до фаталь¬них наслідків складає також близько 2 років. СНІД, спричинений ВІЛ І типу, інтенсивно поширюється у світі, особливо у США та Європі. В Африці зустрічається переважно ВІЛ II типу. СНІД, зумовлений цим ти¬пом, є ендемічною хворобою.

СНІД, що має перебіг за типом банальної інфекції, створив для хірургів проблему диференціальної діаг¬ностики його з цією хірургічною інфек¬цією та ускладнив лікування хворих.