Вплив ентеросорбції на стан ендотоксикозу у хворих на гострі гнійно-запальні захворювання придатків матки

Останнім часом у літературі з’являється все більше повідомлень щодо використання різноманітних сорбційних засобів з метою профілактики та лікування гнійно-запальних захворювань органів черевної порожнини [7, 8]. В той же час спеціальних робіт із використання сорбентів у комплексному лікуванні гнійно-запальних захворювань придатків матки у післяопераційному періоді немає. Широке застосування в медицині знайшли сорбенти з групи поліметилсилоксанів, зокрема ентеросгель. Препарат має пористу будову й органофільну здатність, що обумовлює його високу біо- та гемосумісність. Ентеросгель при внутрішньому застосуванні виявляє активну детоксикаційну дію. Через мембрани з капілярів ворсинок слизової оболонки кишківника він адсорбує з кишкового вмісту та крові токсичні речовини, продукти незавершеного метаболізму, припиняє прояви токсикозу, поліпшує функцію кишківника, печінки, нирок, нормалізує показники крові та сечі, обволікає слизову оболонку шлунка та кишківника, попереджає та захищає її від ерозивних процесів [9].

Метою даного дослідження є обґрунтування ефективності ентеросорбції сорбентом ентеросгель для усунення проявів ендотоксикозу у хворих на гострі гнійно-запальні захворювання придатків матки у післяопераційному періоді.

Матеріали та методи

У ході дослідження було обстежено 41 хвору на гнійно-запальні захворювання придатків матки (піосальпінкс, піовар, аднекстумор) віком від 15 до 48 років. Пацієнток розподілили на дві групи:

I група (контрольна) — 21 жінка, яким проводилося загальноприйняте лікування у післяопераційному періоді;

II група (основна) — 20 жінок, яким після хірургічного втручання поряд із загальноприйнятою терапією застосовували ентеросорбцію. Хворі основної групи приймали ентеросгель per os тричі на день між вживанням їжі та медикаментів [2].

Тривалість курсу лікування становила 5–8 днів, починаючи з 2–3-го дня післяопераційного періоду. В обстежених жінок визначали питому електропровідність сироватки венозної крові (ПЕС) [4], парамеційний тест (ПТ), величину молекул середньої маси (МСМ) [1], ступінь окислювальної модифікації білків (ОМБ) [5] та активність церулоплазміну плазми крові [3].

Результати та їх обговорення

Під час проведення загальноклінічних, лабораторних методів обстеження особливої різниці в показниках між хворими обох груп до запропонованого лікування не було. Характер та об’єм оперативних втручань також був однаковим.

Отримані результати (табл. 1) свідчать про те, що у хворих як I, так і II групи до оперативного втручання спостерігалися ознаки ендотоксикозу, а саме: зменшення питомої електропровідності сироватки крові, відповідно 1,34 ± 0,05 Ом-1/см-1 та 1,32 ± 0,06 Ом-1/см-1 проти 1,52 ± 0,03 Ом-1/см-1 у здорових жінок (р < 0,02); збільшення величини МСМ — 7,01 ± 0,46 о.о.г./г білка і 7,05 ± 0,28 о.о.г./г білка проти 3,55 ± 0,38 о.о.г./г у здорових жінок (р < 0,001); зменшення тривалості життя P. caudatum відповідно 10,27 ± 0,80 хв та 10,11 ± 1,02 хв у порівнянні зі здоровими жінками 13,85 ± 1,76 (р > 0,05).Застосування ентеросорбції поряд із загальноприйнятим лікуванням на 5–8-у добу післяопераційного періоду (3–6 днів вживання ентеросгелю) викликало суттєве зниження рівня молекул середньої маси до 5,11 ± 0,35 о.о.г./г білка проти 7,05 ± 0,28 о.о.г./г білка у хворих до оперативного втручання (р < 0,01) та збільшення ПТ і ПЕС. На час виписки встановлено достовірне підвищення рівня ПЕС у хворих основної групи 1,49 ± 0,03 Ом-1/см-1 проти 1,32 ± 0,06 Ом-1/см-1 до оперативного втручання (р < 0,05). Вміст МСМ теж значно зменшився і склав 3,92 ± 0,40 о.о.г./г білка проти 7,05 ± 0,28 о.о.г./г білка до оперативного втручання у хворих основної групи (р < 0,001), в той час як у жінок контрольної групи — 4,82 ± 0,68 о.о.г./г білка в порівнянні з 7,01 ± 0,46 о.о.г./г білка до операції (р < 0,05). Отже, вивчення стану ендотоксикозу хворих за трьома критеріями свідчить про активну детоксикуючу дію сорбенту.

Табл. 1 Динаміка показників ендотоксикозу у хворих на гнійно-запальні захворювання придатків матки при ентеросорбціїЯк відомо, в стадії окислювального стресу (гострий запальний процес, оперативне втручання) активні форми кисню (АФК) атакують білки (особливо металоферменти), викликаючи зміну їх структури та інактивацію [6]. Тому за величиною окислювальної модифікації білків плазми крові можна зробити висновок щодо перебігу захворювання та ефективності терапевтичних заходів. До оперативного втручання відмічається вірогідне підвищення ступеня окислювальної модифікації білків (рис. 1) у хворих обох груп у гострому періоді гнійно-запальних захворювань придатків матки відповідно 49,92 ± 1,11 о.о.г./г білка та 50,67 ± 1,11 о.о.г./г білка в порівнянні зі здоровими жінками 32 ± 1,46 о.о.г./г білка (р < 0,001). Цей показник зростає і на першу добу післяопераційного періоду. Після 4–5-ти днів застосування ентеросорбції, що відповідає 5–8-й добі післяопераційного періоду, відмічено суттєве зниження кількості ОМБ — 41,33 ± 0,65 о.о.г./г білка проти 45,58 ± 1,02 о.о.г./г білка у хворих контрольної групи (р < 0,01).На момент виписки величина окислювально-модифікованих білків різко знизилась у хворих обох груп, проте у групі з запропонованим нами лікуванням (ІІ група) — до 36,17 ± 0,92 о.о.г./г білка у порівнянні з 42,5 ± 1,12 о.о.г./г білка у групі з загальноприйнятою терапією (І група) і наближалася до значення у здорових жінок — 32 ± 1,46 о.о.г./г (р > 0,05). Таким чином, використання ентеросгелю сприяло більш вираженому зниженню ступеня ОМБ, що свідчить про позитивний вплив застосування ентеросорбції за даної патології.