Вплив препарату Магне-В6 на функціональний стан міокарда та центральну гемодинаміку у хворих з поліорганною патологією

З кожним роком кількість людей з одночасним перебігом декількох захворювань постійно зростає, що необхідно враховувати при діагностиці та лікуванні цих пацієнтів. Зважаючи на розповсюдженість захворювань серцево-судинної системи та хронічного холециститу, доцільно проводити корекцію лікування цих хворих з метою уникнення поліпрагмазії та ускладнень медикаментозної терапії.

Регуляція коронарного кровообігу підпорядковується метаболічним потребам міокарда та здійснюється за допомогою метаболічних посередників [3]. Споживання міокардом кисню тісно пов’язане з метаболізмом кардіоміоцитів. Корекція енергетичного обміну клітин міокарда пов’язана зі створенням ефективних напрямів мобілізації резервних можливостей циклу Кребса, індукції трансмембранного обміну кисневих еквівалентів, використанням енергетичних сполук та човникових механізмів електроакцепторних систем, збільшенням шляхів доставки кисню, субстратів та каталізаторів енергетичного обміну. Тому метаболічна терапія як фактор адаптації до різних стресових та пошкоджуючих впливів сприятливо впливає на перебіг органічних та функціональних захворювань людини. Враховуючи перспективу “наслідування” природних метаболічних системам, метою нашого дослідження стало вивчення впливу препарату Магне-В6 на коронарний резерв та функціональний стан міокарда у хворих на коронарогенні та некоронарогенні захворювання серця у поєднанні з хронічним холециститом [9, 10].

Матеріали та методи

У ході дослідження було обстежено 23 хворих, що знаходилися на стаціонарному лікуванні та були розподілені на дві групи.Першу групу склали 13 (57 %) пацієнтів, які страждали на нейроциркуляторну дистонію (НЦД) за змішаним типом із супутнім хронічним некалькульозним холециститом (ХНХ) в стадії помірного загострення. Діагноз встановлювали відповідно до критеріїв ВООЗ (1979) та ВКНЦ (1984). Середній вік хворих становив 30,3 ё 8,1 років. Пацієнтам було призначено препарат Магне-В6 (Sanofi-Sinthelabo, Франція) по 1 таблетці 3 рази на добу після їжі.Друга група — 10 (23 %) пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС), постінфарктним кардіосклерозом (давністю 5,3 ё 0,8 років) та ХНХ в стадії помірного загострення (75 %) та стадії ремісії (25 %). 20 % хворих цієї групи мали ІІ функціональний клас стенокардії, 80 % — ІІ функціональний клас. Середній вік хворих становив 47,4 ё 5,9 років. Всім пацієнтам цієї групи на фоні основного лікування (нітросорбід, аспірин, корвітол) призначали Магне-В6 (Sanofi-Sinthelabo, Франція) по 1 таблетці 3 рази на добу після їжі.За статевим співвідношенням групи були однакові. Всім хворим на початку лікування та по його закінченню проводили велоергометрію (ВЕМ) та ехокардіографію (ЕхоКГ). ВЕМ проводили за допомогою апарата ВЕ-01 під контролем ЕКГ у положенні сидячи при ступеневому збільшенні навантаження кожні 3 хвилини без періодів відпочинку, зі швидкістю педалювання 60 обертів/хв. [2]. Дослідження робили вранці, не раніше ніж через 24 години після прийому всіх медикаментів, натще. Потужність першого та наступних рівнів навантаження визначали за стандартними таблицями залежно від маси тіла та віку. Дослідження припиняли при досягненні частоти серцевих скорочень, що становила 90 % від максимальної для даного віку (субмаксимальний тест) або порогового рівня навантаження, за якого виникали ознаки його неадекватності. Вивчалися такі показники: вихідна частота серцевих скорочень (ЧСС), систолічний артеріальний тиск (САТ), діастолічний артеріальний тиск (ДАТ), досягнуте навантаження (W), ЧСС на висоті досягнутого навантаження (ЧССд), систолічний (САТд) та діастолічний (ДАТд) тиск на висоті досягнутого навантаження, відношення досягнутого навантаження до розрахункового (WW), толерантність до фізичного навантаження (ТФН), виконана робота (А), індекс інотропного (ІІР) та хронотропного (ІХР) резервів [1], час відновлення АТ (ЧАТ) та ЧЧС (ЧЧСС). Проводили аналіз динаміки кількісних показників ішемії міокарда в разі позитивної проби: сумарна амплітуда депресії ST (ЕST), кількість відведень з депресією сегмента ST (NST), величина середньої депресії сегмента ST (АST), сумарна амплітуда негативного зубця Т (ЕТ), кількість відведень з негативним Т (NT), величина середнього негативного Т (АТ). Параметри центральної гемодинаміки та маси міокарда лівого шлуночка (мМ) оцінювалися з використанням ЕхоКГ в М-режимі на ехокардіографі ЕКС-02 (Литва). Вимірювання проводилися в шести послідовних серцевих циклах з наступним їх усередненням. Величини розраховували за формулами L. Theicholz (1974) [7]. Досліджували показники насосної функції серця: кінцевий діастолічний об’єм (КДО), кінцевий систолічний об’єм (КСО), ударний об’єм (УО), хвилинний об’єм крові (ХОК); скоротливої фази вигнання: функція укорочення поперечного розміру (іS) та швидкість циркулярного вкорочення волокон міокарда (Vcf) за формулами N. Fortuin та співавт. (1970, 1972), фракція викиду (ФВ), а також мМ та функціональний стан лівого шлуночка (КДО/мМ), кінцевий систолічний меридіальний стрес (КСМС), відносна товщина міжшлуночкової перетинки в діастолу (ВТМШП), відносна товщина задньої стінки лівого шлуночка в діастолу (ВТЗСЛШ). Також вивчали індекси: серцевий індекс (СІ), індекс мМ (імМ), індекси КСО (іКСО) та КДО (іКДО), індекс УО (іУО) та периферичний судинний опір (R) [4].

Результати та їх обговорення

Застосування препарату Магне-В6 в першій групі дозволило усунути больовий синдром у 80 % та зменшити його у 20 % пацієнтів. Достовірних змін САТ (123,1 +- 4,2 та 115,8 +- 7,3 мм рт. ст., р > 0,1) та ДАТ (76,9 +- 9 та 76,2 +- 5,6, р > 0,1) за час лікування не спостерігалося. ЧСС зменшилася на 11 % (78,6 +- 3,5 та 69,7 +- 2,6 за хв., р < 0,05). Побічних реакцій, які призвели б до відміни препарату, не спостерігалося. Лише в одного пацієнта цієї групи на третю добу було відмічено підвищення ЧСС до 90–98 за хв., яке не було пов’язане з хвилюванням чи фізичним навантаженням, однак тривало короткий проміжок часу (6–7 годин) та не повторювалося при подальшому застосуванні препарату. В середньому з 7–8-ої доби пацієнти цієї групи відзначили зникнення гіркого присмаку у ротовій порожнині, підвищення апетиту, зникнення ознак кишкової диспепсії, що турбували їх на початку лікування. У трьох чоловік продовжував періодично виникати колючий біль у правому підребер’ї, який вони пов’язували з прийомом їжі.При використанні препарату Магне-В6 у другій групі кількість нападів стенокардії за добу зменшилась більше ніж у 2 рази (з 6,1 +- 1,4 до 2,5 +- 0,8, р < 0,01). У 69 % хворих відмічалося зменшення скарг, пов’язаних із загостренням ХНХ (гіркий присмак в ротовій порожнині, знижений апетит, проноси), у середньому на 8–9-у добу, у 23% — на 10–11-у добу, у 8 % хворих суб’єктивні зміни ХНХ не спостерігалися. Відзначено позитивну достовірну динаміку САТ (137,9 +- 2,5 та 121,4 ё 2,3 мм рт. ст., р < 0,001) за відсутності змін показників ЧСС (74,9 +- 3,9 та 74,0 ё 4,1 уд./хв., р > 0,5) та ДАТ (76,9 +- 5,0 та 76,2 +- 5,6 мм рт. ст., р > 0,5). Побічних реакцій, що вимагали б відміни препарату, у пацієнтів цієї групи відзначено не було.Хворим другої групи ВЕМ на початку та після лікування Магне-В6 виконували на фоні основної терапії. Результати проведення навантажувального тесту представлені в таблиці 1.При прийомі препарату Магне-В6 у хворих І групи на 30 % (р < 0,001) підвищилося досягнуте навантаження W зі зменшенням САТд на 14 % (р < 0,02). Слід зазначити, що після лікування збільшилась ТФН на 19 % (р < 0,01), показник виконаної роботи А — на 126 % (р > 0,001), значно виросли показники IIP (на 40 %, р < 0,001) та WW (на 77 %, р < 0,001). Також відмічено не тільки покращення показників пристосування до фізичного навантаження, але й скорочення періодів реституції ЧАТ на 53 % (р < 0,02) та ЧЧСС на 37 % (р < 0,02). Порушень фаз реполяризації та деполяризації в І групі на початку та в кінці лікування, а також при проведенні ВЕМ не спостерігалося.Отримані дані при застосуванні Магне–В6 у ІІ групі хворих свідчать про суттєве зменшення ДАТд на 33 % (р < 0,001) при майже незміненому САТд (р > 0,1). Відмічено також збільшення показника А на 48 % (р < 0,02), скорочення періодів ЧАТ на 60 % (р < 0,001) та ЧЧСС на 41 % (р < 0,02). Переважно виконана робота А збільшувалася за рахунок часу виконання навантаження, що відбувалося при підтримці артеріального тиску та ЧСС на сталій величині та відсутності ознак ішемії. Збільшення показників ТФН, WW, IIP та ІХР в цій групі не відмічалося.Зміни електрокардіографії у пацієнтів ІІ групи в умовах проведення ВЕМ засвідчили достовірне зменшення сумарного негативного ЕТ з 6,3 +- 0,45 до 2,6 +- 1,1 мм (р < 0,05), кількості відведень NT — з 2,7 +- 0,6 до 1,4 +- 0,4 відведень (р < 0,05), середнього значення негативного АТ — з 2,5 +- 0,3 до 1,7 +- 0,7 (р < 0,05).Таким чином, застосування препарату сприяло покращенню фази реполяризації. Зменшилися також кількісні показники ішемії під час проведення ВЕМ — сумарна депресія сегмента ST 5,4 +- 2,1 та 2,2 +- 1,3 мм, однак зміни не були достовірними (р > 0,5). Депресія сегмента ST реєструвалася практично в тій самій кількості відведень — NST становив 4,2 +- 0,8 та 3,3 +- 0,9 відведень (р > 0,5); суттєва позитивна динаміка виявилася характерною для величини середньої депресії сегмента ST 2,7 +- 0,5 та 1,4 +- 0,4 (р < 0,05).За змінами показників ВТЗСЛШ, ВТМШП (збільшення одного з них або збільшенні обох понад 0,45) можна зазначити, що в І групі у 7 % мала місце ізольована гіпертрофія задньої стінки лівого шлуночка (ІГЗСЛШ), у 15 % — ізольована гіпертрофія міжшлуночкової перетинки (ІГМШП), у 24 % — концентричне ремоделювання лівого шлуночка (КРЛШ), у 54 % — нормальна геометрія лівого шлуночка (НГЛШ), тобто 1:2:3:6. Після лікування співвідношення ІГЗСЛШ:ІГМШП:КРЛШ:НГЛШ відповідно стало 0:1:1:11. Таким чином, застосування препарату при функціональних змінах міокарда допомагає нормалізувати геометрію лівого шлуночка. У пацієнтів ІІ групи на початку лікування спостерігалися такі форми геометрії міокарда: 40 % — КРЛШ, 20 % — ІГЗСЛШ, 30 % — ІГМШП та лише 10 % — НГЛШ (4:2:3:1), після лікування — відповідно 4:2:2:3 (табл. 2).При використанні Магне-В6 у пацієнтів І групи відмічено покращення насосної функції серцевого м’язу за рахунок збільшення показників КДО на 21 % (р < 0,05), УО на 36 % (р < 0,05), СІ на 34 % (р < 0,02), ХОК на 33 % (р < 0,05). Закономірно зросли також індекси іКДО на 23 % (р < 0,05) та іУО на 36 % (р < 0,05). Показники скоротливої функції, а саме показник іS збільшився на 24 % (р < 0,02), однак ФВ збільшилася лише на 11 % (р > 0,1). Відмічено зменшення ВТМШП на 23 % (р < 0,02), ВТЗСЛШ — на 27 % (р < 0,05).У пацієнтів ІІ групи виявлено збільшення показників іS на 19 % (р < 0,05) та Vcf на 25 % (р < 0,01), а також зменшення R на 29 % (р < 0,02).При аналізі отриманих результатів доцільно враховувати відмінності між досліджуваними групами. Так, у І групі хворі мали функціональні зміни серцево-судинної системи, а пацієнти ІІ групи протягом декількох років хворіли на ІХС, мали органічні зміни міокарда після перенесеного інфаркту тощо, хоча тривалість захворювання на ХНХ була однаковою (відповідно 5,0 +- 1,2 та 7,0 +- 0,9 років). Тому позитивний вплив піридоксину на клінічний перебіг ХНХ, зумовлений його дією на функціонування центральної та периферичної нервової системи, обмін амінокислот, був майже однаковим в обох групах. З патофізіологічного погляду зменшення скарг хворих з боку біліарної системи цих груп також пояснюється покращенням утворення жовчі (позитивний метаболічний вплив) та її виділенням (зменшення спазму внаслідок пригнічення симпатичного впливу за рахунок іонів магнію) [6, 8].