Гарвей У. – засновник вчення про кровообіг

П л а н :

1. Вступ

2. Передові діячі перехідного періоду

3. Людина в центрі уваги епохи Відродження

4. Пауданська школа медицини

5. Навчання Гарвея

6. Опис роботи серця

7. Висновок

У надрах феодалізму в цехових об'єднаннях купців та ре¬місників поступово складався і зростав новий клас—буржуазія, для якого феодальний лад з його обмеженнями, пануванням в усіх галузях життя богослов'я і сухої схоластики в школах був тяжкими путами. Нові епохальні географічні відкриття, такі, як відкриття Америки Христофором Колумбом (1492 р.), мор¬ського шляху до Індії Васко да Гамою (1498 р.), потреба в роз-витку й обслуговуванні нових видів добувної і обробної промис¬ловості, ставили перед наукою і технікою все нові завдання.

Боротьба з феодалізмом, засиллям церкви відбувалася в різ¬них країнах по-різному і в різні часи. Вихідним моментом усіх цих процесів був розвиток продуктивних сил. Найсприятливіші умови для переходу від феодалізму до капіталізму створилися в країнах Західної Європи. Ці держави не зазнали в минулому численних нападів, які спустошили країни Азії, Східної Європи, були розташовані близько до морських шляхів світової торгів-лі. Народи Русі захистили Захід від кочівників. Ці історичні обставини сприяли успішному розвиткові в Західній Європі ре¬месел, зростанню міст і торгівлі. Зростання торговельних і про¬мислових центрів супроводилось класовими конфліктами, селян¬ськими війнами, повстаннями ремісників, які протягом XV— XVII ст. розхитували в цих країнах феодальний лад. Оскільки в середні віки єдиною ідеологією була релігія, то всі ці соціаль¬ні рухи, спрямовані проти паралізуючого впливу церкви, оціню¬вались як єресь.

Передові діячі перехідного періоду, борючись проти всесиль¬ної офіційної церкви і схоластики, використали культурну спад¬щину античної давнини, особливо античної Греції. Звідси — тер¬мін Відродження (Ренесанс по-італійському II Кіпазсітепіо) — досить неточне позначення, що збереглося в науковій літерату¬рі до наших днів. Насправді культура пізнього середньовіччя, що різко відрізнялася за історичними умовами свого виникнен¬ня й формування від умов античного світу, ніяк не могла бути простим відтворенням античності. Однак діячі епохи були щиро впевнені, що переживають і здійснюють відродження. В галузі медицини Західна Європа прийняла крім спадщини античної ме-дицини також спадщину передової медицини народів Сходу, що стало відомим у Європі завдяки діяльності арабістів, перекла¬дачів з арабської мови на латинську (Герарда Кремонського, Костянтина Африканського та ін.). Енгельс писав: «Це був най¬більший прогресивний переворот з усіх пережитих до того часу людством, епоха, яка потребувала титанів і яка породила ти¬танів щодо сили думки, пристрасті й характеру, щодо багато-сторонності і вченості . Але що особливо характерне для них, так це те, що вони майже всі живуть у самій гущі інтересів сво¬го часу, беруть жваву участь у практичній боротьбі . Кабінетні вчені були тоді винятком .»

Культура пізнього середньовіччя — епохи Відродження — в центр уваги ставила людину. В цьому полягала основна від¬мінність Studia humana —тодішнього гуманізму від Studia Divina — богослов'я. Положення відродженої античної філософії «пізнай самого себе» (gnoti se auton) тлумачилося як пізнання передусім фізичної природи людини. Анатомією займалися не тільки лікарі, а й люди, за родом діяльності далекі від медици¬ни. Таким був геніальний художник Леонардо да Вінчі (1452— 1519), цей універсальний розум епохи: мислитель, технік, ана¬том, видатний маляр. Леонардо да Вінчі разом з лікарем Торре з Павії протягом десятків років анатомував трупи і зробив ба¬гато точних анатомічних зарисовок. На жаль, його анатомічні трактати стали широковідомі лише через 150 років після смерті автора і тому не мали впливу на прогрес анатомічної науки.

В Падуанському університеті було здійснено видатні дослі¬дження з анатомії і фізіології людини. Ці дисципліни в ті часи ще не були відокремлені.