Діяльність лікарів-ченців (Агапіт, Алімпій) та світських лікарів

П л а н :

1. Вступ.

2. Розвиток медицини за часів Київської Русі.

3. Києво-Печерський монастир – один з перших лікувальних закладів.

4. Світський лікар-емпірик і лікар-священник.

5. Розвиток медицини в західній частині України (Галичина).

Слов'яни з давніх-давен населяли південні береги Балтій¬ського моря, береги Вісли, Дніпра, Дністра та їхніх приток. Через південні степові простори нашої Батьківщини пролягали шляхи багатьох кочових народів, з якими східним слов'янам доводилося вести запеклу боротьбу, обстоюючи право на існу¬вання і свої землі. Предки слов'ян, як свідчать численні архео¬логічні розкопки, жили великими поселеннями. В лісостеповій смузі, в межах сучасних Харківської, Полтавської, Київської, Кіровоградської, Вінницької та інших областей, їхні поселен¬ня — городища були укріплені земляними валами й ровами. Під час розкопок таких городищ знайдено не лише рештки жител, а й сліди гончарного, ковальського та ливарного ремесел. За пізнішими літописами, племена слов'ян різнилися між собою звичаями і побутом. За¬ймалися вони головним чином землеробством, вирощували сіль¬ськогосподарські культури, мололи на ручних жорнах, розводи¬ли худобу, займалися мисливством, рибальством. Як провідну верховну силу славили бога Сонця, вірили в існування всіляких інших надприродних істот, що нібито живуть у болотах, лісах, на полях, у джерелах, житлах людей. Поміж цими надприрод¬ними істотами були добрі і злі, які могли вселятися в людину і викликати різні хвороби. Вже за тих часів серед слов'ян були чоловіки і жінки, які краще від інших зналися на цілющій дії рослин, уміли допомагати при ушкодженнях. Це були волхви, знахарі, відуни.

Із стародавніх народів, які населяли степові південні землі і з якими наші предки мали стосунки, найбільше пам'яток за¬лишили по собі скіфи. Скіфи в VII ст. до н. е. населяли Крим і територію між Дніпром і Дунаєм. Вони створили велике об'єд¬нання племен. У V—IV ст. до н. е. частина скіфів-кочівників починає переходити до осілості, в них утворюється примітивна держава з пережитками первіснообщинних відносин. Скіфи мали торговельні й культурні зв'язки з грецькими містами-коло¬ніями: Ольвією — в гирлі Дніпровсько-Бузького лиману, Тірою — в гирлі Дністра, Херсонесом —біля сучасного Севасто¬поля, Пантікапеєм,— на, місці нинішньої Кєрчі.

Про скіфів ми довідуємося з розкопок численних могильни¬ків, городищ по Дніпру, в Криму, з літературних джерел грець¬ких письменників, зокрема з праць грецького історика Геродота, який відвідав наші південні землі. Про них згадує у своїх працях і Гіппократ, але він у Скіфії не бував. Скіфи, як і пів¬денні слов'янські племена, торгували з греками продуктами скотарства, хутрами, хлібом, лікарськими рослинами, деревом, а діставали від них різні ремісничі вироби, предмети побуту, посуд, прикраси. Скіфи, як і кожен народ, мали певні знання щодо лікування різних хвороб і ушкоджень, як набуті емпі¬ричним шляхом, так і містичного характеру. У них були свої знахарі. Під час розкопок Чортомлицького кургану поблизу Нікополя, Куль-Обського кургану недалеко від Керчі знайдено золоті й срібні вази із зображенням скіфів. На одній з них зображено скіфів, які подають лікарську допомогу (перев'язка нижньої кінцівки, витягання зуба). Деякі скіфи були обізнані з медициною античних греків, мали велику лікарську практику в Афінах (Анахарсіс, Томсаріс).

За часів князювання Володимира Святославича (978-1015) Київська Русь підноситься до рівня передових держав тогочас¬ної Європи. Оскільки стара слов'янська релігія родового ладу не відповідала новим суспільним відносинам, її було замінено християнством за візантійсько-грецьким зразком.

Запровадження християнства в історичному аспекті мало позитивне значення: єдність релігії сприяла господарському і культурному зближенню і об'єднанню слов'янських князівств. З прийняттям його зміцнилася позиція Київської Русі серед інших європейських країн, в яких християнство було вже державною релігією. Прийняття християнства зміцнило зв'язки Київської Русі з Візантією — найкультурнішою країною тогочасного світу.

Виконання обрядів християнського культу вимагало письменних виконавців, релігійних книжок слов'янською мовою, що сприяло розвиткові письменності, перекладові церковних книг.