Діагностика травми та лікування потерпілих на догоспітальному етапі
Діагностика гострої травми вима¬гає оперативності і, насамперед, ви¬сокої точності в розпізнанні загроз¬ливих життю пошкоджень. На догос-пітальному етапі вона здійснюється за допомогою фізичних методів та про¬стих апаратних методів, на госпіталь¬ному — як фізичних, так і різних до¬поміжних (апаратних та інструменталь¬но-лабораторних) .
Особливостями діагностики травм, оскільки вони виникають рап¬тово, є невідкладний характер (через можливі життєво небезпечні усклад¬нення) та стислі строки для встанов-лення діагнозу. До того ж діагности¬ку нерідко доводиться проводити в умовах, коли потерпілий непритом¬ний, що робить неможливим збиран¬ня анамнезу і змушує користуватись лише об'єктивними ознаками травми. Тому лікар повинен мати добру ме-дичну та загальнохірургічну підготов¬ку і уміти проводити дослідження швидко, за раціональною схемою.
У тактичному плані дослідження проводять за принципом "від загаль¬ного до конкретного" — незалежно від обсягу, тяжкості травми. Від точності діагностики та якості надання потер¬пілому первинної (догоспітальної) медичної допомоги часто залежать як перебіг травми, так і доля хворого. Це положення зберігає силу, зали¬шається дійсним і для госпітального етапу. Звичайно легкі, незначні трав¬ми діагностувати на всіх етапах не складно. Проте треба зауважити, що визначення тяжкості травми нелегка справа і вимагає всебічного обстежен¬ня потерпілого. Навіть у пацієнта, що після одержання травми самостійно прийшов у травматологічний пункт чи поліклініку і має, на перший погляд, буцімто невелику рану чи закриту травму без значних загальних пору¬шень, травма може бути загрозливою для життя. До таких, зокрема, травм належать колото-різані рани черевної та грудної порожнин, забиття голо¬ви, за яких можуть повільно розвива¬тись внутрішні кровотечі в черевну порожнину, порожнину плеври, пе¬рикарда чи черепа внаслідок пошкод¬ження судин органів цих порожнин.
Потерпілих з травмами, які само¬стійно звертаються в поліклініку чи травмпункт, після ретельного обсте¬ження лікарями в цих установах та надання первинної медичної допомо-ги переважно лікують амбулаторне в хірургічних кабінетах поліклінік. Лише невелику кількість травмованих за по¬казаннями направляють у хірургічні стаціонари.
Потерпілим з травмами різного сту¬пеня тяжкості, які не можуть само¬стійно пересуватись, первинну ме¬дичну допомогу надають лікарі спе¬ціальної бригади "швидкої допомо¬ги". В цьому разі на першому, до-госпітальному, етапі діагностики трав¬ми зосереджуються, насамперед, на оцінці загального стану потерпілого, встановлюють наявність чи відсутність серцебиття, дихання, зовнішньої кро¬вотечі, паралічу кінцівок чи переломів великих кісток. Насамперед, особли¬во за відсутності притомності, пере¬віряють прохідність дихальних шляхів і у разі виявлення там сторонніх тіл видаляють їх. За відсутності дихання та серцебиття розпочинають легенево-серцеву реанімацію (ШВЛ та закри¬тий масаж серця). У разі зовнішньої кровотечі здійснюють тимчасову зу¬пинку її (джгутом, іншим турнікетом чи тугою пов'язкою, пальцевим при¬тисканням тощо).
Якщо є переломи великих кісток кінцівок, їх іммобілізуть транспортни¬ми стандартними шинами (не зніма¬ючи одягу), рани закривають стериль¬ними бинтовими пов'язками. Потер-пілих у стані непритомності кладуть на бік у положенні "три чверті" для запобігання можливій асфіксії блювотними масами.
Потерпілим з ознаками травматичного шоку чи загрозою його розпочи¬нають протишокову терапію (знеболю¬вання, зігрівання, серцеві препарати тощо), а також налагоджують уже в ма¬шині "швидкої допомоги" інфузійну терапію і продовжують її в дорозі до стаціонару. Потерпілих терміново транспортують у хірургічні чи спеціа¬лізовані хірургічні відділення для ліку¬вання політравми. Ще на догоспіталь-ному етапі хворим з відкритими трав¬мами проводять імунізацію проти прав¬цю, вводять антибіотики широкого спектру дії чи інші антибактеріальні препарати.
З метою удосконалення (прискорен¬ня та поліпшення) діагностики травми та прогнозування її наслідків, а також раціонального використання терапев¬тичних ресурсів і якісної оцінки стану невідкладної допомоги потерпілим з травмами в деяких країнах, насамперед у США, розроблено прогностичні сис¬теми, які грунтуються не на су¬б'єктивній оцінці травми лікарем, а на об'єктивних анатомічних чи функціо¬нальних характеристиках її. Серед цих схем найвідоміша AIS (абревіатура від англ. abbreviated injuri scale — скоро-чена шкала пошкоджень) та похідна від неї ISS (injuri severity score — шкала тяж¬кості пошкодження).
Ці анатомічні схеми дуже громіздкі (лише перелік кодів показників травми займає кілька сторінок), і тому вони, хоча й дають вірогідні критерії для оці¬нки прогнозу травми, практично май¬же не застосовуються.Останнім часом більшого поширен¬ня набула простіша функціональна схе¬ма, запропонована Н. Champion і спів¬авторами (1981), що відома як система TS (trauma score — бал тяжкості трав¬ми). За нею враховують 5 головних фун¬кціональних характеристик (ознак): А— частота дихань за 1 хв; В — дихальні зу¬силля (нормальне чи з застосуванням до¬поміжних м'язів); С — систолічний ар¬теріальний тиск; D — заповнення капі¬лярів (повторне) після зняття тиску на передпліччі; Е — коматозна шкала Глазго (стан ЦНС). Оцінка показників у балах суб'єктивна. Ця схема дає такі самі прогностичні результати, як AIS і ISS, але вона поргативніша за них і тому поширеніша більшою мірою в лікуваль¬них установах, що надають невідкладну допомогу потерпілим.