Діагностика і лікування гострого верхньощелепного синуситу у дітей

Верхньощелепні синусити у дітей є досить поширеним захворюванням верхніх дихальних шляхів. Найчастіше вони виникають у перехідні періоди року (осінньо-зимовий, зимово-весняний) та взимку. Це захворювання є небезпечним через те, що може призводити до орбітальних та внутрішньочерепних ускладнень, небезпечних для життя. Треба також пам’ятати, що гострий верхньощелепний синусит з багатьох причин, в першу чергу при неправильному лікуванні, може переходити в хронічну форму, стає, так би мовити, хронічним вогнищем інфекції, що спричиняє розвиток багатьох захворювань внутрішніх органів, насамперед бронхів, легень, серця, нирок тощо. За статистичними даними 15–17 % пацієнтів, які приходять на прийом до поліклініки, звертаються з запальними захворюваннями біляносових пазух, а в ЛОР-стаціонарах кількість таких хворих сягає 40 % [1, 3, 4]. За статистикою до 50 % дітей із верхньощелепним синуситом продовжують хворіти і в дорослому віці. Враховуючи симптоматику верхньощелепного синуситу, що змушує дитину лікуватись у стаціонарі, позбавляє її можливості нормально навчатися, розвиватися, розважатися, та його поширеність, проблема набуває не тільки медичного, але й соціального аспекту та впливає на психологічний стан не тільки хворого, але і його батьків та близьких.

У людини є два верхньощелепних синуси (пазухи). Розташовані вони в одноіменних кістках — верхньощелепних, справа та зліва. Верхньощелепна пазуха має отвір у середній носовий хід, що знаходиться у верхній частині порожнини носа під середньою носовою раковиною. Зрозуміло, що набряк слизової оболонки отвору верхньощелепної пазухи та середньої раковини призводить до блокування зв’язку цього синуса з зовнішнім середовищем. Саме цей процес спостерігається при запаленні чи алергічному стані. Після всмоктування кисню слизовою оболонкою верхньощелепної пазухи, яка за нормальних умов заповнена повітрям, тиск у порожнині знижується, що викликає ще більший набряк і стійкий блок співвустя. Це і є одним із патофізіологічних компонентів виникнення верхньощелепного синуситу. Отвір знаходиться у верхньому відділі пазухи, тому ексудат, навіть за його функціонування, може тривалий час накопичуватися без евакуації в порожнину носа. Всі біляносові пазухи (окрім верхньощелепної, їх ще шість — дві лобні, дві решітчасті, дві клиноподібні) відкриваються поблизу співвустя верхньощелепної — тому запалення може переходити із однієї порожнини до іншої. Так виникають риносинусити, гаймороетмоїдити, фронтоетмоїдити, сфеноетмоїдити. У випадку одночасного запалення слизових оболонок усіх біляносових пазух з одного боку, таке захворювання носить назву гемісинуситу, по обидва боки — пансинуситу. Слід зауважити, що запальний процес у верхньощелепному синусі виникає найчастіше у дітей після 7 років і у дорослих. У дітей до 3 років гостре запалення розвивається в решітчастому синусі, а від 3 до 7 років найчастіше виникають гаймороетмоїдити.

Що ж призводить до виникнення запального захворювання верхньощелепної пазухи? Сучасна медицина вважає цю хворобу поліетіологічною. Тобто існує декілька основних причин, що провокують початок захворювання. Найчастіше це переохолодження, як загальне, так і місцеве. Дійсно, холодовий фактор призводить до змін у мікроциркуляції в судинах слизової оболонки порожнини носа, а з тим порушується її бар’єрна функція, полегшуючи проникнення інфекційних та хворобливих агентів, та активується умовно-патогенна мікрофлора.

Існують загальні та місцеві умови виникнення запальних процесів у верхньощелепних синусах.

До загальних належать: стан індивідуальної реактивності й конституційні особливості, стан імунної системи організму та шкідливі прояви зовнішнього середовища.

Серед місцевих умов найбільшого значення набуває порушення функції співвустя між верхньощелепним синусом та порожниною носа і пригнічення дії миготливого епітелію. Порушення функції співвустя провокуються анатомічними вадами, такими як гіпертрофія носоглоткового мигдалика (аденоїди), викривлення носової перетинки, її гребені та шипи, гіпертрофія носових раковин, гіперплазія слизової оболонки, поліпи чи новоутворення. Це, так би мовити, анатомічні фактори, а існують ще і патофізіологічні, такі як дисфункція залоз слизової оболонки, алергія та інші.

Проте основне значення у розвитку як гострих, так і хронічних синуситів мають інфекційні агенти, що потрапляють до верхньощелепних пазух із порожнини носа, зубів, при травмах, з віддалених запальних вогнищ (гематогенним чи лімфогенним шляхами). Найчастіше запалення верхньощелепних синусів викликає вірусна інфекція на основі імунодефіциту Ig G та sIg A. Не слід недооцінювати роль алергії у розвитку цієї недуги [9]. Мають значення також генетичні вади.Найчастіше при гнійному запаленні верхньощелепного синуса виявляються представники стрептококів (переважно S. Pneumoniae), стафілококів (золотистий, епідермальний), Haemophilus influensae, Moraxella catarhalis, Proteus, Bacteroides, Escherichia, анаероби та інші [2].За даними Parsons та співавт. (1996) в ексудатах, отриманих при гнійному запаленні верхньощелепного синуса, анаероби виявлялися у від 2 % до 100 % випадків. Ті самі результати отримані й щодо наявності грибкової флори [9].При гострому верхньощелепному синуситі найчастіше має місце монофлора, а при хронічному — поліфлора. При гострому запаленні переважають ексудативні форми, що мають спочатку серозний характер, потім слизово-серозний, а за інвазії бактеріальної флори — гнійний. Усі форми призводять до набряку слизової оболонки верхньощелепного синуса, у тому числі і в співвусті.