Гострі ерозії та виразки гастродуоденальної зони
Гострі ерозії та виразки гастродуоденальної зони – це поверхневі дефекти слизової оболонки, що виникають як ускладнення важких захворювань, в результаті прийому медикаментів, токсичних речовин, або як наслідок алергічної реакції. Особливістю гострих ерозій та виразок є виникнення дефекту в результаті дії стресового чинника та регрес по його усуненні.
Класифікація:
- гострі стресові ерозії та виразки ГДЗ, що виникають в результаті важких травм, оперативних втручань, або супроводжують перебіг важких соматичних захворювань
- виразки Курлінга при опіковій хворобі
- виразки Кушинга при черепно-мозкових травмах, крововиливах в головний мозок
- стероїдні виразки, а також виразки, що виникають при прийомі нестероїдних протизапальних препаратів і токсичних речовин (в тому числі алкоголю).
Незважаючи на різні етіологічні фактори, розмежування виразкової хвороби та симптоматичних виразок має досить умовний характер. Виключенням є гострі гастродуоденальні виразки, що виникають внаслідок дифузних розладів мікроциркуляції при ДВЗ-синдромі.
У хворих, що перенесли хірургічне втручання, дана патологія зустрічається більш ніж в половині випадків протягом двох тижнів після оперативних втручань. Найчастіше ерозивно-виразкові дефекти локалізуються в дванадцятипалій кишці (третина випадків), або поєднуються (10%). Особливістю стероїдних виразок є їхня антральна локалізація.
Серед захворювань, що найбільш часто ускладнюються гострими ерозіями або виразками, слід виділити патологію серця і судин (інфаркт міокарду, мозковий інсульт, облітеруючий ендартеріїт, посттромбофлебітичний синдром), травної системи (гострий холецистит, гострий панкреатит, жовчно-кам’яна хвороба, рак підшлункової залози і жовчних протоків, гострий та хронічний гепатит, портальна гіпертензія), а також травматичні пошкодження нервових стовбурів.
Факторами ризику виникнення гострих ерозій та виразок гастро-дуоденальної зони у хворих, що перенесли хірургічне втручання, є печінкова, ниркова та дихальна недостатність, септичний стан, похилий вік. Також має значення наявність злоякісних новоутворень, гострого панкреатиту (панкреонекрозу), гіповолемії, перитоніту, виснаження. Ймовірно, що шокова ішемія є однією з причин пошкодження слизової оболонки дна і тіла шлунку, оскільки найбільш виражене зниження швидкості кровотоку спостерігається в середній третині тіла шлунку, помірне – в антральному відділі і майже відсутнє в слизовій дванадцятипалої кишки. Така особливість кровопостачання гастро-дуоденальної зони пояснює той факт, що ерозивно-виразкові дефекти частіше утворюються в шлунку, ніж в дванадцятипалій кишці. Стресове включення системи гіпоталамус – гіпофіз – наднирники призводить до гіперсекреції кортикостероїдів, наслідком чого є послаблення бар’єрної функції слизової. Має значення також порушення трофіки тканин внаслідок надмірного викиду медіаторів стресу – катехоламінів.
В даний час є безперечним факт ульцерогенної дії соляної кислоти. Вагус-залежна гіперсекреція пепсину, соляної кислоти, гіпермоторика і гіпертонус шлунку та симпатикозалежний вагоспазм є ознаками вегетативного дизбалансу.
При ендоскопічному обстеженні, як правило, знаходять дифузний ерозивний геморагічний гастрит.
Ознакою гострої виразки, що кардинально відрізняє її від хронічної, є відсутність рубцево-склеротичної тканини на дні та по периферії виразкового дефекту.
В клінічній практиці часто зустрічається поєднання гострих виразок та дуодено-гастрального рефлюксу або геморагічних ускладнень у хворих, що перенесли оперативне втручання з приводу обтуративних захворювань жовчевивідних шляхів. Якщо в першому випадку основним ульцерогенним фактором є пошкоджуюча (детергентна) дія жовчних кислот, то механізм геморагій при печінковій недостатності значно складніший і є проявом синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові, що посилює ішемію слизової гастро-дуоденальної зони.