Епізоотична обстановка, діагностика, лікування та профілактика паразитарних хвороб тварин
Останні 15 років в Україні існує епізоотична ситуація контрольована. В минуле відійшли гострі інфекції. У зонах Лісостепу і Полісся виникають спалахи хвороб, збудники яких розмножуються в організмі різних видів тварин де довго зберігаються, інколи розмножуються й поза організмом тварин. Особливих турбот тваринництву завдають так звані факторні хвороби, які мають комплексну етіологію — умовно патогенні мікроорганізми і абіотичні та біотичні фактори (умови утримання тощо).
В основу ефективної системи профілактичних та оздоровчих заходів слід покласти: постійний моніторинг епізоотичної ситуації у кожному господарстві, регіоні; рання і достовірна діагностика хвороб; своєчасне проведення необхідних ветеринарно-санітарних та організаційно-господарських заходів з профілактики та ліквідації інфекційних захворювань. При плануванні та проведенні протиепізоотичних заходів фахівці ветмедицини і власники тварин особливу увагу повинні приділяти контрольованості епізоотичниих процесів, здійснюючи моніторинг етіологічних чинників хвороб та профілактичні заходи.
Серед інфекційних хвороб сільськогосподарських тварин та птиці найбільше епізоотологічне значення мають туберкульоз, хламідіоз, сказ, лейкоз, шлунково-кишкові та інші хвороби.
Туберкульоз — зооантропонозна, переважно хронічна інфекційна хвороба сільськогосподарських, дрібних домашніх і диких тварин та людини. Першими її ознаками є утворення в лімфатичних вузлах, в різних органах і тканинах типових бугорків (туберкул), здатних до розпаду.
Збудник туберкульозу — мікобактерія паличковидної форми, яка в організмі тварини може змінюватись на коковидні, ниткоподібні та інші форми: вона нерухома, спор і капсул не утворює. В природі існують різні види мікобактерій, котрі для певного виду тварин поділяються на патогенні, умовно патогенні та не патогенні. Мікобактерії, що викликають захворювання на туберкульоз у людей, (людський тип) та можуть бути патогенними і для великої рогатої худоби, свиней, котів, собак, морських свинок та деяких інших тварин. Мікобактерії бичачого типу спричиняють захворювання як великої рогатої худоби, так і у свиней, кіз, овець, коней, котів, бобрів, борсуків, нутрій, кролів, морських свинок, інших тварин, а також людей. Мікобактерії пташиного типу викликають туберкульоз у курей, індиків, цесарок, рідше у водоплавних птахів. Вони є патогенними для свиней і кролів, а в деяких випадках обумовлюють патологоанатомічні зміни туберкульозного характеру в органах і тканинах інших видів тварин та людини.
Хвороботворні мікобактерії мають у своїй оболонці жировосковидні фракції, які обумовлюють високу їх стійкість до дії різних хімічних та фізичних чинників. Вони стійкі до висихання, холоду та більшості дезинфікуючих речовин. У річковій воді можуть жити до 5 місяців, у ґрунті — до 3, у фекаліях — до 2 років, у маслі і сирі — до 10 місяців, у тваринницьких приміщеннях понад 2 років. При нагріванні до 55°С мікобактерія гине через 4 години, до 85°С — через 30 хв. Сонячні промені згубно діють на мікобактерії.
Епізоотологічні особливості туберкульозу обумовлюють різну сприйнятливість певного виду тварин до одного й того ж виду мікобактерій, а також стійкість до впливу зовнішніх факторів та високу адаптивну мінливість мікобактерій в організмі інфікованих тварин (паличкоподібні, кокоподібні, фільтруючі, L-форми). Тривалість неблагополуччя стада щодо туберкульозу та прояв епізоотичного процесу залежать від характеру процесу (гострий, підгострий, хронічний, латентний).
Джерелом інфекції є хворі свійські тварини, які виділяють мікобактерії у зовнішнє середовище з молоком, сечею, калом, мокротинням, спермою. Природним резервуаром мікобактерій бичачого типу можуть бути борсуки та нутрії. В умовах епідемії туберкульозу у нашій країні можна очікувати збільшення захворюваності тварин, особливо великої рогатої худоби, внаслідок зараження мікобактеріями.
Зараження тварин туберкульозом може відбуватися аліментарним (при споживані молозива, молока, молочних відвійок, кормів, води) та аерогенним (при вдиханні повітря, яке містить мікобактерії) шляхами. Рідше зараження відбувається через плаценту і сперму. У благополучні стада збудник туберкульозу може бути занесеним тваринами, завезеними з неблагополучних щодо інфекції на туберкульоз господарств, а також із молоком та продуктами його переробки (відвійки, сироватка), з кормами. Особливу небезпеку в цьому відношенні являють собою хворі на туберкульоз люди.Спалахи інфекції можуть виникнути і без занесення збудника ззовні, якщо в стаді є тварини з латентним перебігом інфекції, нерідко збудник може бути занесений із місць де він тривалий час перебував (поле, гноєсховище тощо). Повторне виникнення епізоотії туберкульозу після одужання можливе від декількох місяців до 4-х років. Результати досліджень показують, що у виникненні і розповсюдженні туберкульозу особливу роль відіграють стан імунної системи та біохімічний стан тварин. Ацидоз у великої рогатої худоби підвищує сприйнятливість організму до мікобактерій. Кислотостійкі мікобактерії в такому організмі знаходять сприятливі умови для свого розвитку.