Застосування препарату спазмолекс у неврологічній практиці

Проблема болю в неврологічній практиці посідає важливе місце, тому що він супроводить або є головним симптомом багатьох захворювань. Це стосується як захворювань центральної нервової системи (судинні, запальні процеси або пухлини, травми тощо), так і периферичної нервової системи (травми, рефлекторні больові синдроми, полінейропатії, невропатії тощо). Як зазначає Wоodside (1988), у США щороку причиною 4 мільярдів днів непрацездатності є больові синдроми, 32 % з яких складають болі у спині, 24 % — в суглобах, 16 % — головні болі, 15 % — у м’язах, 10 % — у шлунку.

У складі всіх вертеброгенних хвороб корінцеві болі займають в середньому 34 % на поперековому і 25 % — на шийному рівнях.

За останні десятиріччя уявлення щодо патогенезу болю змінилися. Прихильники теорії “специфічності” болю відмічають, що больові відчуття пов’язані з подразненням специфічних рецепторів — ноцицепторів [6].

Існує протилежна теорія “патерну” (теорія інтенсивності), основні принципи якої викладені ще Coldschider (1894). За цією теорією больовий сигнал обумовлений подразненням неспецифічних для болю рецепторів різної модальності. При цьому важливу роль відіграє виникаючий приплив імпульсів і їх тимчасово поширена організація.Besson P., Perl E. R. та інші (1969) і сьогодні переконані, що цими специфічними рецепторами є вільні нервові закінчення, які містяться у шкірі та інших тканинах. Вважають, що істинними ноцицепторами є Н-структури — мембрани притерміналей деяких вільних нервових закінчень.

Найбільш відомою є теорія “ворітного контролю” [7]. Згідно з цією теорією “система ворітного контролю” знаходиться під впливом супраспінальних структур, що активуються імпульсами від задніх стовпів. Низхідна спінальна імпульсація активує нейрони груп таза. Зв’язки інтраталамічних ядер зі специфічними таламічними ядрами і лімбічною корою мають важливе значення для механізмів ноцицепції. Організація шляхів больової чутливості включає в себе не тільки висхідні, але і низхідні шляхи.

Теорію “ворітного контролю” доповнює теорія “генераторних механізмів” центрального болю [2]. Доведено, що порушення гальмуючих процесів на будь-якому рівні ЦНС сприяє виникненню генератора патологічного підсиленого збудження в системі нейронів, пов’язаних з больовою чутливістю.

Активність генератора може запускати чи підтримувати імпульсацію з периферії або виникати спонтанно за рахунок окремих нейронів самого генератора. Сукупність зазначених процесів призводить до появи стійкого больового синдрому [1].

У світі існують захворювання, при яких біль є одним із симптомів захворювання і причиною звернення хворого до лікаря. Біль значно погіршує якість життя людини. Більшість медичних працівників (лікарів) займаються проблемою болю. В багатьох країнах світу існує протибольова служба (лікарні, центри). Так, у середині ХХ сторіччя в Європі виникла сітка протибольових центрів. М. Сапон (2003) зазначає, що наша країна стоїть на шляху формування протибольової служби, в тому числі — застосування оперативних втручань на структурах центральної нервової системи. В першу чергу, це — методи хірургічного лікування шляхом деструктивних операцій на різних рівнях провідникової системи. Проте ці оперативні втручання не знайшли широкого застосування в результаті частих ускладнень і рецидивів. Тому застосування широкого спектра фармацевтичних препаратів дозволяє досягти позитивних результатів, особливо при хронічних захворюваннях.

Проте накопичено значний досвід, що визначив і слабкі сторони консервативної терапії. По-перше, це звикання до препаратів з формуванням феномена фармакологічної залежності; по-друге, зниження ефективності, тому що тривале їх застосування викликає потребу збільшення дози, це в свою чергу призводить до розвитку побічних явищ як системного, так і органного характеру.

Існують нейрохірургічні методи лікування больових синдромів. Одним із них є вживлення в тіло пацієнта нейростимулятора, електроди якого підводять до різних структур головного, спинного мозку чи периферичної нервової системи. Підбір оптимального режиму стимуляції цих структур дозволяє досягти стійкого купування больового синдрому. Незважаючи на це, більшість клінік і лікарень при больових синдромах вдаються до фармакотерапії та фізіотерапевтичних методик.

Із великої кількості препаратів, в залежності від локалізації болю, його характеру, причини виникнення, застосовують релаксанти гладкої мускулатури, спазмолітики, селективні блокатори кальцієвих каналів, антидепресанти, антагоністи 5-НТ3, агоністи К-опіоїдних рецепторів, опіоїдні аналгетики, нестороїдні протизапальні препарати, ненаркотичні аналгетики.Головними принципами застосування цих препаратів є: