Іван Куровець – міністр охорони здоров’я Західно-Української Народної Республіки
Установча конфеpенція УЛТ відбулася 28 квітня 1990 pоку в актовому залі Львівського деpжавного медичного інституту (зараз - університету). На конфеpенції були пpисутні 145 лікаpів Львівщини, які стали членами-засновниками товаpиства. Ініціативна гpупа, до складу якої входили пpоф. О.Кіцеpа, д-p Ю.Дашо, д-p P.Іванців, д-p А.Кpавець та інші колеги, опpацювала Статут та Пpогpаму УЛТ. Пеpшим головою УЛТ після відновлення діяльності було обpано д.м.н. пpофесора Олександpа Кіцеpу, до складу Головної упpави увійшли: Ю.Гавpилюк, І.Геpило, Є.Дзісь, В.Кімакович, Ю.Коpжинський, А.Кpавець, І.Лукавецький, О.Pудавська, Д.Сольман, Д.Хома, В.Чума, Д.Юpевич, докооптовано О.Іванціва, Д.Феника, Л.Туpкевича (1991). Головою Суду лікаpської честі обpано д-pа Богдана Надpагу.
Щоб уявити собі стан медичної допомоги Краю слід пам'ятати, то багато медичних закладів було зруйновано в ході першої світової війни. Крім того. польська адміністрація намагалася всі¬ляко перешкодити здобуттю вищої освіти українськими юнаками, не вcі із них мали можливість, вчитися у вищих учбових закладах Праги Відня, Грацу та ін. Через політичні амбіції лікарі польсь¬кої національності відмовили у співробітництві. Не вистачало медикаментів, та медперсоналу, набули широкого розповсюдження епідемії.
В цих важких умовах д-р І. Куровець розгорнув бурхливу ді¬яльність. Організовує всі наявні медичні національні кадри в чітку структуру, створює просвітні товариства та організації по всьому краю.Завдяки цьому, в короткий час вдалося зліквідувати епідемії, покращити медичне обслуговування як війська Січових Стрільців, так і населення республіки.
Після поразки ЗУНР переїздить до Львова, де приймає ак¬тивну участь разом з лікарем Дрималюком у відбудові та органі¬зації «Українського Народного шпиталю». Після смерті лікаря Сильвестра Дрималюка. І. Куровець стає директором цього Шпи¬талю.
На той час «Український шпиталь» був великим центром спеціалізованої медичної допомоги населенню краю. В клініках шпи¬талю під керівництвом д-ра І. Куровця набули фаху та стали виз¬начними спеціалістами відомі гінекологи Подолинський та Пелех, хірурги М. Панчишин, Т. Бурачинський, рентгенолог Рудницька-Крищтальська, дерматолог Е. Дурделло, лікарі Н. Дзерович, Чайківська-Ляхова, В. Кашубинський, М. Максимонько, Д. Філяс та ін.
У 1918 р. д-ра І. Куровця обирають дійсним членом Наукового Товариства Імені Шевченка, а з 1924 він стає заступником голови лікарської комісії при цьому Товаристві.
У 1920 обирається головою УЛТ, згодом стає членом ред¬колегії відновленого медичного часопису «Лікарський вісник», на сторінках якого публікує ряд наукових праць.
Два сини д-ра І. Куровця загинули в часи визвольних зма¬гань за волю України.
Д-р І. Куровець бере активну роботу в наукових дослідженнях. Його наукові розробки не втратили актуальності і на сьогоднішній день. Зокрема це праці: «Йод і радій в калуських поташових солях», «Гостре запалення ендокарду як пошесть», «Санітарна організація та санітарні відносини за час української влади в ЗУНР» та ін., які були надруковані в «Лікарському віснику», «Лі¬тописі «Червоної Калини» та календарі «Просвіта».
Помер д-р І. Куровець 18 травня 1931 року ум. Львові, де і похований.
Д-р І. Куровець один з великих суспільних діячів, талановитий організатор медичної служби Галичини, визначний науковець та вихователь національних медичних кадрів.
Світла пам'ять про д-ра І. Куровця вічно житиме в серцях майбутніх поколінь.
Л і т е р а т у р а :
1. Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю.,- Історія медицини. К. 1991
2. Верхратський С.А., - Історія медицини. М. 1983