Інфекційний мононуклеоз, спричинений вірусом Епштейна–Барр
Протягом останніх п’яти років в Україні відзначається значне зростання захворюваності на інфекційний мононуклеоз. Найвищі показники реєструються в місті Києві, що зумовлено більшою увагою до цієї інфекції в столиці, кращими можливостями для діагностики та особливостями епідеміології (рис. 1).
Якщо раніше розвиток інфекційного мононуклеозу пов’язували лише з вірусом Епштейна–Барр (EBV), то зараз доведена роль у його виникненні інших збудників, переважно групи герпесвірусів.
Актуальність проблеми зумовлена високим ступенем ураження населення в усьому світі, легкістю зараження, часто латентним перебігом хвороби та довічною персистенцією вірусу [1, 2, 5]. Найбільш вивченим серед герпесвірусів є ЕВV. Останнім часом ЕВV-інфекція стала найпоширенішою в Україні. Антитіла до ЕВV виявляють у 15 % дітей до 1 року та 90 % дорослих [5].
Доведена етіологічна роль вірусу Епштейна–Барр для таких захворювань, як лімфома Беркіта, лімфогранулематоз, назофарингеальна карцинома та деяких інших злоякісних пухлин. Він може вражати центральну та периферійну нервову систему, зумовлюючи розвиток серозного менінгіту, енцефаліту, арахноїдиту, полірадикулоневриту, виступає опортуністичною інфекцією при СНІДі. З’являється все більше даних про те, що вірус Епштейна–Барр може спричинювати виникнення захворювань печінки, нирок, сполучної тканини, хвороби Альцгеймера, синдрому хронічної втоми, автоімунних процесів [3, 6, 8].
За останні три роки (2002–2004) в клініці інфекційних хвороб Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця було проліковано 159 хворих на інфекційний мононуклеоз, що становить приблизно шосту частину від загальної кількості хворих у м. Києві. Вік хворих — від 15 до 30 років (в середньому 18,3 роки). Етіологічне розшифрування проводили за допомогою сучасних методів діагностики, таких як полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) з напівкількісним визначенням вірусу та імуноферментний аналіз (ІФА) з кількісним визначенням антитіл. Отримані результати представлені на рисунку 2. У 86,2 % хворих причиною інфекційного мононуклеозу був вірус Епштейна–Барр, у 4 (2,5 %) — цитомегаловірус (СМV), в одного (0,6 %) пацієнта виявлені лише маркери вірусу герпесу 6-го типу.
Необхідно також враховувати можливість одночасного інфікування людини кількома збудниками родини герпесвірусів — ко- та суперінфекції. Серед наших хворих у 3 (1,9 %) випадках захворювання перебігало у вигляді поєднаного EBV- та СМV-інфекційного мононуклеозу. Діагноз встановлено на підставі виявлення в крові хворих ДНК обох вірусів за відповідного серологічного профілю в ІФА.У значної частини хворих (8,8 %) з характерною мононуклеарною реакцією крові, а в деяких випадках і типовими клінічними проявами, розшифрувати етіологію не вдалося, що зумовлено відсутністю реактивів для виявлення інших герпесвірусів — типів 6, 7, 8. Є дані про те, що вони поширені не менше, ніж EBV та СМV, але можливості їх серодіагностики обмежені, оскільки вивчення цієї проблеми розпочалося зовсім недавно [1, 2].
Спостерігається збільшення кількості атипових форм клінічного перебігу EBV-інфекційного мононуклеозу (рис. 3). “Класичний“ поступовий початок хвороби відзначався лише в 57 % випадків; значно збільшилося число хворих з тяжким станом, тривалою гарячкою (понад 10 днів), жовтяницею та вираженими ознаками гепатиту, високими показниками цитолізу (за даними кінетичного методу — до 1000 U/л).
У всіх хворих, які перебували під нашим наглядом, відзначалися генералізована лімфаденопатія з переважанням шийного лімфаденіту (рис. 4), гарячка, збільшення печінки та селезінки, причому останнє до 3-го тижня хвороби переважало. Тонзиліт був у 126 (92 %) пацієнтів — у вигляді фолікулярної чи лакунарної ангіни.
Висип спостерігався у 23 % хворих, за характером — переважно розеольозний чи макуло-папульозний, а у 7 пацієнтів — з геморагійними елементами. Більшість хворих з висипаннями (74 %) на догоспітальному етапі приймали напівсинтетичні пеніциліни. Як правило, у них відзначався макуло-папульозний (короподібний) висип (рис. 5) і, що характерно, типова для кору етапність висипки, що тривала 3–5 днів з подальшою регресією та лущенням шкіри. Кір був виключений за результатами серологічних досліджень. У 7 хворих висипання виникли після прийому інших антибіотиків (макроліди, цефалоспорини) і мали переважно макульозний характер. Лише у 2 хворих, які амбулаторно не отримували лікування, інфекційний мононуклеоз супроводжувався короткочасною (2–3 доби) скарлатиноподібною екзантемою. Геморагійна висипка спостерігалася у випадках тяжкого перебігу хвороби і проявлялася петехіями.Стосовно гематологічних змін, які дали назву мононуклеозу, — поява атипових мононуклеарів (віроцитів) (рис. 6), — то наші дані підтверджують літературні: достовірною вважається частка таких хворих не менше 10 % від загальної кількості. Проте у разі атипового перебігу хвороби такі зміни взагалі можуть бути відсутніми. Так, у 4 наших хворих на фоні лімфомоноцитозу та плазмоцитозу віроцити не виявлялися. Віроцитоз, іноді значний (понад 7 %), може мати місце й при інших інфекціях — як вірусних, так і бактерійних (вірусні гепатити, краснуха, єрсиніоз тощо). Тому для діагностики інфекційного мононуклеозу недостатньо лише гематологічних даних, обов’язково треба проводити серологічні дослідження. Привертає увагу також відсутність кореляції між ступенем віроцитозу, його тривалістю та ступенем тяжкості хвороби. Специфічні зміни в гемограмі у частини хворих (11,6 %) зберігалися до місяця й довше. Максимальний віроцитоз, рівень якого іноді перевищував 70 %, відзначався в період розпалу хвороби та на початку реконвалесценції.