Інфекційні захворювання – грип
Через кілька годин, а частіше на наступний день з’являється відчуття дряпання в горлі, закладання носа, пізніше – нежить, біль у горлі, за грудьми, кашель, утруднення дихання.У більшості випадків у хворих на грип на 3-4-й день, рідше 5-й, температура знижується до нормальної, всі перелічені явища хвороби згасають. Невелика загальна слабкість залишається протягом кількох днів.
Найважливіше завдання хіміотерапії вірусних інфекцій полягає в тому, щоб знайти речовину, яка, впливаючи на розмноження вірусу, не пригнічувала б водночас обмінних процесів клітини. Через недостатню вивченість складу нуклеїнових кислот поки що немає змоги відкрити таку речовину.
Важливий момент у застосуванні хіміопрепаратів - вплив їх на процес розмноження вірусів у клітині.
До протигрипозних синтетичних препартів належить альфа-аміноадамантан, що перешкоджає проникненню вірусів у клітину.
Лікувальний ефект амандатину полягає в порівняно швидкому зниженню температури у хворого й одужанні його, хоч вірус ще виділяється до пятого дня хвороби. Застосування амантадину з метою профілактики грипу рекомендував А.О.Смородинцев.
Доведено, що амантадин не припиняє, а лише послаблює перебіг грипу, спричиненого вірусом А2.
В інституті органічного синтезу Академії наук Латвії С.А.Гіллер добув нову похідну речовину аміно-амантадину - гідрохлорид ремантадену. Використання цієї речовини з лікувальною метою сприяє зменшенню інтонсикації і запалення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів у перші два дні грипу.
І досі немає хіміопрепарату, який ефективно діяв би на наступному етапі розвитку вірусу - при поділі й синтезі складових частинок вірусу в клітині.
До противірусних препаратів належить оксолін, який нейтралізує активність щодо вірусу грипу. Цей засіб використовують у формі 0,1% і 0,25% мазі у профілактиці грипу.
Важливим етапом у розробці противірусних засобів стало відкриття в 1957 році англійським вченим А.Айзексом і Дж. Лінденманом інтерферону, що синтезується ураженістю вірусом клітиною низькомолекулярного білка, який має властивість стимулювати утворення антивірусного білка. В Росії інтерферон виділено у 1960 році в лабораторії З.В.Єрмольєвої. Рівень цієї речовини збільшується при вірусних захворюваннях людини.
Стимуляторами (індукторами) синтезу інтерферону, на думку відомих вірусологів В.Д.Соловйова і Т.А.Бектемірова, можуть бути різні віруси й речовини невірусного походження. До вірусів, що сприяють вироблненню інтерферону, належать живий вірус грипу та ін.
На осмобливу увагу заслуговують індуктори інтерферону невірусного походження. Їхня перевага полягає у відсутності антигенних властивостейц, а отже, у можливості багаторазового використання. Це - бактеріальні ендотоксини, полісахариди (статолон і продигіозан)
В утворенні інтерферону істотну роль відіграє стан організму. Помічено взаємозалежність рівню інтерферону і гарячкової реакції. Ще в 1961 році французький учений А.Львов довів, що підвищення температури сприяє виробленню інтерферону. У лабораторії В.Д.Соловйова цей факт було підтверджено. Вміст інтерферону визначали в зливах з носової частини глотки, сироватці, лейкоцитах, крові, сечі, хворого. У хворих з високою температурою виявлено вищі концентрації інтерферону в носовому секреті й сечі, ніж у хворих з нижчою температурою. Те саме спостерігається при утворенні інтерферону вони виробляють більше інтерферону ніж при низькіій. Отже, підвищення температури у хворого на грип слід розглядати як позитивне явище - залежний чинник, що впливає на продукування інтерферону в організмі людини.
До відкриття інтерферону вчені вважали, що основну роль у боротьбі з вірусними інфекціями відіграють антитіла. Тим часом було відомо, що розмноження вірусу припиняється ще до появи антитіл або в період, коли їхня концентрація ще надто мала для ефективної. Це підтверджується тим фактом, що деякі люди з вірусною хворобою одужують, незважаючи на те, що їхній організм нездатний виробляти антитіла. У розпал захворювання в них збільшується кількість інтерферону, який є одним з природних захисних чинників організму при вірусній інфекції.