Інфекційні хвороби

Таке звичне для всіх нас, хоч і неприємне поєднання слів. Хто з нас може похвалитися тим, що ніколи не хворів ні на яку інфекційну хворобу? “Застудні захворювання”, “кишкові розлади”, “температура”, що періодично виникають, уже давно перестали дуже хвилювати тих, хто захворів, привчили їх часто обходитись без допомоги лікарів. У кожній сім'ї є арсенал антибактеріальних і противірусних засобів, що їх хвора людина, не думаючи про наслідки, відразу пускає в дію за найменшого підвищення температури тіла чи дискомфорту. Інфекцій перестали по справжньому боятися, інколи їх навіть намагаються приховати. А наслідки пр цьому бувають не передбачуваними.

Так, люди справді навчилися боротися з інфекціями, навіть з такими, одна назва яких звучала як вирок – дифтерія, поліомієліт, туберкульоз та інші. Але людина ніколи не повинна забувати, що вона – всього на всього лише частина природи нашої прекрасної Землі. Поряд із нею живуть, розмножуються, пристосовуються до існування величезні кількості невидимих сусідів – бактерій, вірусів, найпростіші кріони. Для багатьох з них людина – оптимальне, а для деяких – єдине середовище проживання. І якщо ми навчилися захищатися від мікроорганізмів, то і мікроорганізми вміють захищати себе, утворюючи резистентні форми, мутації, набуваючи здатності до внутрішньоклітинної персистенції.

Мікроорганізми – страшна сила. Недарма і зараз ще не знімається з порядку денного питання про можливість бактеріологічної війни, яка може стати причиною загибелі всього людства. Наявність у секретних лабораторіях деяких країн ????? небезпечних збудників натуральної віспи, чуми, сибірки не дозволяє забути про таку можливість. Та й сама природа періодично підносить людям “подарунки” як нагадування про свою могутність – тільки за останні десятиріччя з’явилося – багато нових інфекційних хвороб, у тому числі СНІД.

Інфекційні хвороби – показник соціального й економічного неблагополуччя, їх поширення супроводжує стихійні лиха, соціальні вибухи, коли втрачається контроль за інфекціями. Інфекційні хвороби й зараз ще залишаються однією з основних причин смертності в країнах, що розвиваються. У розвинутих країнах безпосередньо від інфекційних помирає менше людей, але кожен лікар добре знає, що у період грипозних епідемій і після них значно збільшується число смертей від серцево-судинних захворювань. У цих випадках інфекція виконує ніби роль пускового чинника. Але все впевніше і гучніше кажуть про зв’язок з інфекціями багатьох форм раку, хронічної патології серця і судин, ЦНС, репродуктивної системи та ін. З інфекціями доведеться мати справу лікареві будь-якого фаху, а в дільничного лікаря близько 50-60 % первинних звернень – хворі з інфекційною патологією. Сторіччями виникнення заразних хвороб пов’язували із шкідливим впливом особливих міозмів – хвороботворних випарів у повітря. Лише талановитий італійський лікар епохи Відродження Джіроломо Фракасторо у ХVІ ст. обґрунтував і сформулював вчення про контагії та контагіозні хвороби. Він вважав що збудниками заразних хвороб є невидимі, але дуже активні живі істоти, і що ці хвороби передаються від хворого до здорового. Довести свою геніальну гіпотезу він не міг через відсутність відповідної матеріально-технічної бази. Великий внесок у вчення про інфекційні хвороби зробили уславлені корифеї – минулого і сучасні вчені: Л.Пастер, Р.Кох, Д.Самойлович, І.Мечников, О.Безрука, Лістер, Нікон, Целковський, Гобричевський, Заболотний, Здродовський, Соколов, Боткін, Івановський, Бунін, Носов, зокрема в Україні – Сомайлович, Мінге, Мочитковський, Монастирський, Сенпі, Стеоринський, Стонішевська, Зюков, Брауде, Коровицька, ??????. Поширення інфекційних хвороб залежить від усієї сукупності умов життя суспільства.

Найдавнішим доказом наявності інфекційної хвороби у людини є ознаки остеомієліту, що їх виявлено у залишків пітекантропа, який жив понад 2 мільярдів років тому.

Емпіричній медицині багато тисяч років. Давньогрецький лікар, реформатор, античної медицини Гіппократ, давньоримський лікар Цельс, вчений філософ лікар Авіценка, описали багато інфекційних хвороб, запропонували методи лікування і захисту від них, проте природа хвороб залишалась невідомою. Давньогрецький філософ-матеріаліст визнаний лікар Демократ висловлював думку, що “хвороби спричиняються крихітними організмами, які проникають у тіло людини й тварини і споживають їхню кров”. Перший збудник інфекційної хвороби був виділений у чистій культурі німецьким мікробіологом Кохом у 1876 р. і з цього часу почався бурхливий розвиток мікробіології та інфектології. До початку ХХ ст. були описані збудники більшості інфекційних хвороб, що існували у світі на той час. По поширеність інфекційних хвороб і їх роль у житті людини свідчить той факт, що й зараз ще щороку від них страждає 1/3 населення земної кулі. Людстві загрожують близько тисячі різних збудників – бактерій, вірусів, грибів, рикетсій, найпростіших, гольнинтів.

Прогнозувалося, що до 2000 р. на Землі буде жити понад 6,5 млрд. людей.На протязі багатьох десятиліть (в ХVІІ – ХVІІІ) спостереження над епідеміями інфекційних хворіб охоплюючи велике число людей, переконували в заразності цих захворювань.

Включно важливі практичні значення мала робота англійського вченого Едуарду Дженнера (1749-1823 рр). Він розробив високоефективний метод прививок проти натуральної віспи.