Історія розвитку аптек
Асортимент більшості галицьких аптек XVII ст. складали лікарські засоби рослинного, тваринного і мінерального походження. Значні прибутки аптекарям давала торгівля кондитерськими, спиртними і господарськими товарами. В умовах відсутності державного контролю за діяльністю приватних аптек галицькі аптекарі не були зацікавлені в удосконаленні фахових знань і в пошуках більш раціональних форм організації роботи для забезпечення потреб населення в лікарських засобах.
Третій, австрійський етап розвитку фармації в Галичині, який тривав майже 150 років, характеризувався зародженням у Галичині державної фармації в умовах приватної власності."Санітарним патентом" (1773) намісника австро-угорського уряду лікарям і аптекарям заборонялося виконання професійних обов'язків без наявності відповідних дипломів. Цим же документом уперше встановлювалися правила діяльності лікарів і аптекарів: лікарям заборонялося виготовлення ліків, а аптекарям - самостійне лікування хворих. За порушення організації роботи аптеки магістрат накладає на власника штраф. Померлого власника аптеки заміняв запрошений провізор, до членів родини це місце не переходило. Аптекарі зобов'язувалися готувати і продавати ліки лише за рецептом лікаря, вказуючи на етикетках своє прізвище.
Подальше посилення державного впливу на розвиток фармації пов'язане з уніфікацією медико-санітарної справи в Австро-Угорській імперії і поширенням у 1776 р. на територію Галичини дії "Головного санітарного статуту" Австро-Угорщини (1770), встановленням на території Галичини державного цінника на ліки (1777), скасуванням польської і запровадженням віденської метричної системи мір, забороною ввезення до Галичини домашніх аптечок з інших країн. В кінці XVIII - на початку XIX ст. галицькі аптеки виконували подвійну функцію: торговельних установ зі своїм виробництвом і реалізацією ліків, ветеринарних препаратів, косметичних засобів та медичних закладів для надання елементарної медичної допомоги. Це позначилося й на управлінні аптеками: вони підпорядковувалися промислово-торговельній палаті й медичним службам міського управління.
Внаслідок урядового регулювання аптечної служби в Галичині у XIX ст. склалося декілька типів аптек, що різнилися між собою як за призначенням, так і за формою організації роботи: королівські, публічні, військові, окружні, гомеопатичні, сільські, домашні і дрогерії. Найпоширенішими були публічні аптеки, які мали рецептурний і експедиційний відділи, механічну і рецептурну кімнати, склад для матеріалів, зілярню, сушарню і бібліотеку. Тут дозволялося готувати фармакопейні препарати, універсальні ліки та ліки з отруйними і сильнодіючими речовинами, що їх виписували лікарі на спеціальних рецептурних бланках. Право на ведення публічної аптеки надавалося виключно докторам хімії або магістрам фармації.
Однак у провінції, згідно з декретом Надвірної канцелярії (1800), дозволялося існування так званих домашніх аптек практикуючих лікарів, якщо в місці їх проживання на віддалі однієї милі не було жодної аптеки. При цьому лікарі мали право видавати хворим лише препарати, вказані у фармакопеї. Сільську аптеку міг утримувати тільки дипломований провізор.
У рукописних лікарських порадниках ХVІІ ст. докладно описуються технологічні процеси готування ліків. Ці відомості стали основним джерелом для складання рукописних фармакопей.
Тодішні аптеки відігравали велику роль у піднесенні вітчизняної фармації і таких наук, як ботаніка та хімія.
В аптеках готували порошки, розчини, сиропи, бальзами, еліксири, есенції, декокти (“Лади”), олійні екстракти, пластирі, всіляка мазі, пілюлі (“коточки”), таблетки (“трохиці”), пастилки (“леваші”), супозиторії (“Гвіздочки”), оксимелі (“Меди”) та ін.
Важкий історичний період уярмлення України польсько-шляхетними поневолювачами негативно позначився і на розвитку лікарського обслуговування населення.
За Богдана Хмельницького Україна була поділена на 16 полків. У полкових містах були медичні центри з аптечними, які обслуговували в основному козацьку верхівку.
У міста підвладних Речі Посполитій, приватні аптеки з’являються тільки в другій половині ХVІІ ст. – в Кам’янці-Подільському, Луцьку, Крем’янці, Вінниці, Корсуні, Богуславі, Умані, Житомирі. Кількість аптек на Правобережжі значно зростає після возз’єднання його з Лівобережжям.
На Лівобережній Україні у ХVІІІ ст було створено чотири полки: Харківський, Охтирський, Сумський та Острогозький. У кожному полковому місті для медичного обслуговування населення були міські лікарі, на яких покладались і функції аптекарів.