Комбінація арт-терапії з іншими формами терапії творчістю

ПЛАН

1. Танець і терапія мистецтвом.

2. Казкотерапія.

Література

1. Танець і терапія мистецтвом

“Танець - це жива мова, якою говорить людина . Танець вимагає спілкування прямого, тому що його носієм і посередником є сама людина, а інструментом вираження — людське тіло” Мері Вігман

Целительский потенціал танцю, його гармонізуючий вплив на індивідуальну і групову свідомість відомі з давніх часів. Як частина ритуалів танець був одним із мостів між “хаосом і космосом”, втіленням єдності і різноманіття відносин між людиною і навколишнім середовищем.

Танцювальна терапія з однієї сторони має корені в древніх ритуалах і традиціях, а з іншого боку - є “спільним продуктом” розвитку в XX столітті сучасного танцю і психотерапії. Виділяють три галузі застосування танцтерапії: - танцтерапія хворих (клінічна танцтерапія) - у даному випадку, танцтерапія частіше використовується як допоміжна терапія, поряд з лікарською, особливо для пацієнтів з порушеннями мови. Проводиться в клініках, може тривати кілька років. У такому виді вона існує з 40-х рр. нашого століття; - танцтерапія людей із психологічними проблемами (танцювальна психотерапія) - один з видів психотерапії, орієнтований на вирішення конкретних проблем клієнтів. Може проходити як у груповій, так і в індивідуальній формі. Також вимагає досить тривалого терміну для досягнення стійкого, позитивного результату; - танцтерапія для особистого розвитку і самовдосконалення - це заняття для людей, які не страждають від проблем, але хочуть чогось більшого у своєму житті. У даному випадку танець стає способом пізнання себе, своїх особливих індивідуальних якостей, можливістю розширити уявлення про самого себе, знайти нові шляхи вираження і взаємодії з іншими людьми.

Як “працює” танцтерапія? Що вона може дати нам?

Наше тіло зберігає в собі пам’ять усього нашого життя, тих обмежень, які ми придбали і тих можливостей, які ми можемо використовувати. У кожного тіла є своя мова. Найчастіше, це дуже “тиха” мова - ледь помітний нахил голови, рідко усвідомлювані рухи пальців, на що ми просто не зауважуємо. У кожного тіла є свої “улюблені” (точніше, звичні) пози, жести, особливості ходи, що притаманні саме йому. На жаль, ми не звикли звертати уваги на цю мову. Одне з основних завдань танцтерапії полягає в тому, щоб навчити людину чути неповторний голос свого тіла.

У кожної людини є образ свого “я”, який виражений в образі тіла. Стереотипи, породжені вихованням і перенесеними стресами, втілюються у нашому житті й у нашому тілі. У людей є обмеження, страхи і нереалізовані бажання, які виражає тіло. Тому танець — це також і взаємодія, історія людських взаємин. Через танець ми можемо: - більш відкрито глянути на світ людських взаємин; - виразити ті почуття, які ми не вміємо і боїмося виражати; - реалізувати ті бажання, які нам поки страшно чи ніяково втілити; - знайти взаєморозуміння, якого так не вистачає в повсякденному житті.

Таким чином, танцтерапія працює в трьох галузях: - наше тіло, його можливості та обмеження (“Що несе у світ моє тіло?”); - наші уявлення про себе самих, розширення і розкриття цих уявлень (“Хто я?”); - наша взаємодія з іншими людьми, сфера міжособистісних відносин (“Хто ти і що ми можемо разом?”).

Життя тіла виступає дзеркалом свідомості. У танці стають явні, видимі різні якості і внутрішні конфлікти особистості, її неповторність і обмеженість. Рудольфа фон Лабана виділяє різні категорії руху - простір, час, вагу, плин.

Простір - як багато місця я дозволяю собі зайняти в житті, у присутності інших людей? Наскільки я відчуваю “свій” простір? Як я входжу в простір інших людей? Які зони простору мною освоєні і використовуються, а які - ні?