Меліоїдоз (Melioidosis)

Меліоїдоз (син.: несправжній сап, хвороба Флетчера—Стентона, хвороба Уітмора, септицемія морфіністів, псевдохолера, псевдоентерит) —гостра інфекційна хвороба з групи бактеріальних зоонозів, спричиняється паличкою псевдосапу, характеризується переважно контактним механізмом зараження, перебігом за ти¬пом септикопіємії, утворенням гранульом і абсцесів в органах і тканинах, проносом, зневодненням, спостерігається в гострій і хро¬нічній формі.

Історичні дані. В 1911 р. англійський лікар A. Whitmore в Рангуні вперше описав меліоїдоз у людини, а в 1912 р. разом з О. Krishnaswami виділив збуд¬ника з трупної крові людини. В 1921 р. затверджено назву хвороби „меліоїдоз” (melts — сап, eidos-— подібний).

Етіологія. Збудник меліоїдозу— Pseudomonas pseudomallei — належить до роду Pseudomonas, родини Pseudomonadaceae. Це грамнегативна паличка, рухлива завдяки наявності джгутиків, добре забарвлюється аніліновими барвниками з чіткою біполяр¬ністю. Капсул т спор не утворює, факультативний аероб, росте на звичайних живильних середовищах. У ґрунті і фекаліях зберігає¬ться протягом місяця, в сечі — до 15 днів, у воді — до 18 місяців. Чутливий до дії дезинфікуючих речовин (лізол, хлорне вапно тощо).

Епідеміологія. Джерелом інфекції є різні тварини — щурі, ми¬ші, свині, коні, велика рогата худоба, вівці, коти, собаки, кенгуру та. інші, від яких збудник з екскрементами, гнійними виділеннями попадає в грунт, воду.

Основний механізм передачі меліоїдозу контактний, рідше зараження людини відбувається аліментарним і ще рідше аспіраційним або трансмісивним шляхом. Зараження від людини не описане, однак відомі випадки меліоїдозу легень у медичних працівників лікарень, де лікувались такі хворі. Сприйнятливість до хвороби невисока. Імунітет вивчений недостатньо, але повторних випадків хвороби не описано. Меліоїдоз, ендемічний для країн Південно-Східної Азії, району Карібського моря, Австралії,

Патогенез і патоморфологія. Збудник меліоїдозу проникає в організм людини переважно через ушкоджену шкіру або, рідше, через слизову оболонку травного каналу. Із вхідних воріт інфекція поширюється лімфогенним шляхом, попадає в регіонарні лімфа¬тичні вузли, які часто нагноюються. Проникаючи в кров, бактерії заносяться у внутрішні органи і тканини, спричиняють утворення специфічних гранульом, які піддаються казеозному і гнійному розпаду з утворенням дрібних і великих абсцесів.

Клініка. Інкубаційний період при меліоїдозі триває від 2 до 24 днів, іноді затягується до кількох місяців і років (латентна інфекція). Виділяють такі клінічні форми меліоїдозу: 1) гостру; 2) підгостру; 3) хронічну; 4) легеневу;; 5) абортивну.

Гостра форма. Хвороба починається раптово, з ознобом, під¬вищенням температури тіла до 39—40 °С. Проявляється болем у суглобах і м'язах, животі, сильним головним болем, блюванням, проносом із зневодненням, плевральним болем. Часто виникає ка¬шель із кров'янисто-слизистим, а пізніше гнійним харкотинням зеленуватого кольору. При наростанні інтоксикації хворий втрачає свідомість, виникають менінгеальні симптоми. На шкірі можливе утворення еритеми, пустул, геморагічних пухирців. З боку органів кровообігу відзначається тахікардія, аритмія, зниження артеріаль¬ного тиску. Рентгенологічно в легенях виявляються великі пневмо¬нічні вогнища. Спостерігається гепатоспленомегалія, збільшуються периферичні лімфатичні вузли. При дослідженні крові виявляється значний нейтрофільний лейкоцитоз, збільшення ШОЕ. Хворий гине від інфекційно-токсичного шоку, який може розвиватись вже в перші дні хвороби. В інших випадках клінічна картина хвороби доповнюється виникненням абсцесів в різних органах і тканинах.

Підгостра форма меліоїдозу перебігає як септикопіємія з помірною інтоксикацією. Температура тіла в межах 37,5—38,5 °С, помірний головний біль, блювання не буває. Печінка і селезінка збільшені, швидке схуднення. Характерним є утворення множин¬них абсцесів у внутрішніх органах, м'язах, підшкірній клітковині, що зумовлює основні клінічні прояви хвороби. Найчастіше утво¬рюються абсцеси в легенях. Розвиваються гнійні запальні процеси в різних органах і тканинах у вигляді емпієми, перитоніту, артриту, пієлонефриту, циститу, остеомієліту, менінгоенцефаліту. Без етіотропного лікування летальність досягає 90—95 % і вище.

У хворих на хронічний меліоїдоз на тлі нормальної або субфебрильної температури тіла виникають абсцеси у внутрішніх органах, з'являються нориці і виразки, що довго не загоюються. Процес може тривати місяцями і навіть роками, з загостреннями і ремісіями, У нерозпізнаних і нелікованих випадках летальність становить 100 %.

Легеневий меліоїдоз характеризується підгострим, рідше гост¬рим початком, підвищеною температурою тіла, кашлем з доміш¬ками крові в харкотинні, болем у грудній клітці. Розвивається клініка тяжкої пневмонії з абсцесами, гнійним плевритом. Рентге¬нологічна картина нагадує туберкульоз або мікоз легень. Якщо уражуються тільки легені, перебіг хвороби залежить від своєчас¬ності і адекватності лікування.Меліоїдоз може перебігати в абортивній формі, що має нетривалий гарячковий період, будь-якої специфічної симптоматики не спостерігається, однак після перенесеної хвороби у крові виявляються .антитіла проти меліоїдозу.