Нориці (фістули)
Природжені фістули зовнішньої локалізації найчастіше виникають у ділянках складного формотворення, до яких належать насамперед шия та промежина. Це шийні бічні нориці, прямокишково-промежинні, прямо-кишково-сечоміхурові і прямокишково-піхвові.
Локалізація бічних шийних нориць залежить від того, з якої зябрової ки¬шені (дуги) вони виникли: якщо з першої — нориці відкриваються на мочці вуха, з другої — в середній тре-тині шиї (спереду від грудино-ключич-но-соскоподібного м'яза), з третьої -над ключицею спереду згаданого м'я¬за (мал. 99). Вони бувають поодино¬кими та множинними, рідко двобіч¬ними (по три з кожного боку — мак¬симальна їх кількість) Частіше, од¬наче, вони бувають поодинокими й походять з другої, рідше з третьої ки¬шені. Більшість цих нориць наскрізні, тобто проникають у глотку. У глотці нориці з другої кишені відкриваються над мигдаликом, з третьої — під ним. Рідко ці нориці бувають сліпими, себ¬то не мають глоткового отвору.
Нориці прямої кишки з шкірою промежини та (або) з порожнинами сечового міхура, сечівника чи піхви завжди є супутниками ембріонально¬го недорозвитку прямої кишки — за-рощення дистального кінця її та анального отвору.
Клінічні прояви нориць залежать від їх етіології, характеру, розташування тощо. Вплив нориць на організм хво¬рого широко варіює — від місцевих незручностей (наприклад, деякі при¬роджені нориці бічної поверхні шиї) до тяжких, що загрожують життю (нориці травного каналу, серцево-су¬динні, стравохідно-трахеальні, бронхо-плевральні, прямокишково-сечові, параректальні та ін.). Природ¬жені нориці негативно впливають на розвиток дітей. Крім того, вони мо¬жуть стати джерелом розвитку пухлин.
Діагностика здійснюється на підставі даних анамнезу, виділень з нориці та локалізації її. Досліджують нориці шляхом огляду, зондування, забарвлення просвіту з метою визна-чення характеру нориці (сліпа чи на¬скрізна), фістулографії. Для оцінки загального стану хворого застосовують фізичні, рентгенологічні, ендоско¬пічні, ультразвукові та інші діагнос¬тичні засоби.
Характер нориці, зокрема зовніш¬ньої, у більшості випадків може бути визначений за виділеннями з неї (гній, кишковий вміст, жовч, слиз, слина, сеча, газ тощо), а також за її локалізацією. Проте навіть за явно специфічного характеру виділень з нориці інколи нелегко буває встано¬вити як походження нориці, так і її локалізацію чи рівень у травному ка¬налі, бронхіальному дереві, в інших органах чи шляхах (стравоході, шлун¬ку, кишках, легенях, жовчних про¬токах тощо). Легшою є діагностика гнійних післяопераційних (лігатурних) нориць, параректальних та нориць остеомієлітичного походження, а та¬кож деяких інших зовнішніх нориць, зокрема, природжених слизових бічних нориць шиї, слизово-гнійних серединних нориць шиї та природже¬них нориць недорозвинутої прямої кишки в навколишні органи й ткани¬ни таза.
Для клініки нориць порожнистих органів живота, крім специфічних виділень з них, характерними є на¬явність гострого дерматиту, мацерації шкіри навколо нориці, які особливо різко виражені у разі виділення з них шлункового чи тонкокишкового та панкреатичного соку і жовчі.
Значна глибина зовнішньої гнійної нориці та її локалізація у разі спон¬танного утворення (після проривання гнояка) зі схильністю до хронічного перебігу можуть свідчити про зв'язок нориці з запальним чи пухлинним процесом у сусідніх органах — товстій кишці, нирці, скелеті (кістки нижніх кінцівок, ребра тощо).
Як діагностика, так і лікування но¬риці можуть бути як простими, так і складними. Самостійне, або ж спон¬танне, закриття нориць чи консерва¬тивне гоєння їх можливі (частіше через тривалий час) лише в деяких випадках (за умови видалення сторонніх тіл; якщо кишкова нориця має трубчастий харак¬тер, тобто слизова оболонка її не вивертається назовні стінки кишки чи на шкіру тощо). Переважно ж лікують нориці хірургічним шляхом.Гнійні виділення з одного чи кіль¬кох отворів на поверхні свіжого чи уже зміцнілого рубця, нерідко з гіпергрануляціями навколо отворів нориць, свідчать про лігатурний характер її. Виділення гною, іноді маленьких шматочків кістки через невелику рану на тлі старих рубців у ділянці нижніх кінцівок (гомілка, ступня, рідше інші сегменти) свідчать про остеомієлітичний характер нориці.
Багато гнійних післяопераційних ранових нориць, спричинених імплан-таційною інфекцією (лігатурні но¬риці), можуть бути ліквідовані про¬стими прийомами — видаленням ліга¬тур кровоспинним затискачем, вве¬деним через отвір нориці або (рідше) шляхом розтину нориці і видалення сторонніх тіл (ниток, грануляцій то¬що). Більшість же зовнішніх нориць, як набутих, так і особливо природ¬жених, та всі внутрішні нориці, не¬залежно від їх походження, лікують хірургічними методами різної склад¬ності — від простого поздовжнього розтину їх (сиринготомії) чи видален¬ня до складних відновних та реконст-руктивних втручань з метою ліквідації нориці (видалення частини кишки, частки легені, торакопластика, роз'єд¬нання органів у зоні нориці та заши¬вання їх отворів, перев'язування но¬риці з перетином її та ін.).