Паратонзилярний абсцес

Паратонзилярний абсцес називають флегмонозною ангіною, або запалення навколомигдаликової клітковини.

Абсцес викликають найчайстіше стрептококи, стафілококи, пневмококи, кишкова паличка. Найчастіше інфекція потрапляє в паратонзилярну клітковину з мигдаликів по лімфатичних та кровоносних судинах, контактним шляхом, за наявності ангіни та загострення хронічного тонзиліту. Рідше інфекція потрапляє в клітковину внаслідок захворювання зубів (перикоронарит та гострий періодонтит) – одонтогенний паратонзиліт. Також причиною можуть бути сторонні тіла горла (рибна кістка тощо). Для виникнення абсцесу необхідні умови: сенсибілізація організму до бактеріальних та тканинних антигенів, загальне або місцеве охолодження, гіповітаміноз. Спочатку в паратонзилярній клітковині виникає гіперемія судин, порушення їх проникності, розвивається набряк і настає дрібноклітинна інфільтрація. Всмоктування бактеріальних та тканинних токсинів та продуктів запальної реакції спричиняє гарячку, явища інтоксикації, зміну складу крові. Стиснення нервових стовбурів посилює біль, порушення з боку центральної та вегетативної нервової системи, які призводять до змін з боку серця, нирок та інших органів. На 3-4 день у клітковині утворюється гнояк, який може прориватись в горло самостійно, або його розкриває лікар. Після очищення гнояка в клітковині запальний інфільтрат починає розсмоктуватися та організовуватися, тобто розвиваються сполучнотканинні рубці та спайки.

Якщо абсцес не може прорватись в горло, він може прорватись в навкологорлову клітковину, й розвивається парафарингеальний абсцес. Рідко виникає нагноєння лімфовузлів шиї, розвивається сепсис, ерозія великих кровоносних судин та інші ускладнення, зокрема ревматизм, нефрит.

У розвитку паратонзиліту виділяють 3 стадії:

І. Ексудативно-інфільтративну;

ІІ. Абсцес;

ІІІ. Зворотнього розвитку.

За локалізацією: передньоверхній, задньоверхній, задній, зовнішній або бічний, передній та нижній, набрякові форма.

Загальні симптоми – слабість, лихоманка, збільшення лімфовузлів на стороні абсцесу. Характерна класична тріада паратонзилярного абсцесу: посилена слюнотеча (гіперсалівація), тризм жувальних м’язів, відкрита гугнявість, остання як результат параліча м’язів нібної занавіски.

Зміни складу крові: виражений лейкоцитоз (10 – 12 Г/л), зі сувом лейкоцитарної формули вліво, еозинофілія, ШОЕ – 30-40 мм/год. Діурез знищений але попри це спостерігається ізогіпостенурія, у більшості хворих спостерігається альбумінурія, збільшується кількість лейкоцитів, з’являються еритроцити. На ЕКГ – відхилення, що характерні для дифузних змін міокарда.

Об’єктивні дані залежать від терміну захворювання та локалізації запального процесу в клітковині. У перші години з’являється нерізко виражена гіперемія піднебінно-горлових дужок, мигдаликів на боці запалення. Наступного дня на боці пара тонзиліту виявляють різу гіперемію слизової оболонки, інфільтрацію піднебінних дужок та прилеглих ділянок м’якого піднебіння, піднебінний мигдалик вибухає в просвіт, піднебінний язичок набряклий та зміщений у протилежний бік від ураження. Тривалість І ст. – 2-3 дні, на 3-4 день утворюється гнояк та з’являються зміни в зіві, які набувають ознак тієї чи іншої форми паратонзилярного абсцесу.

За наявності передньо-верхнього паратонзилярного абсцесу піднебінний мигдалик втягнутий у середину, донизу та назад, його не видно тому, що він вкритий різко гіперемійованою, інфільтрованою та набряклою піднебінно-язиковою дужкою, котра вкриває наперед та до середньої лінії зіва. Гіперемійоване, інфільтроване м’яке піднебіння відповідного боку нависає наперед. Піднебінний язичок має різкий набряк, зсунутий у неушкоджений бік. Передньоверхній паратонзиліт супроводжується значно вираженим тризмом щелеп, порушенням функції м’якого піднебіння (відкрита гугнявість, потрапляння рідкої їжі в ніс під час ковтання), інтенсивний біль у горлі, що віддає у вухо, верхню щелепу та характеризується важким загальним станом.

Задньоверхній характеризується набряком та інфільтрацією м’якого піднебіння над піднебінним мигдаликом та верхньою третиною піднебінно-горлової дужки, рухомість м’якого піднебіння порушена. Мигдалик добре видно, він витягнутий вперед та опущений донизу. Гугнявість яскраво виражена, але тризм жувальних м’язів, інтенсивність болю у горлі та загальні симптоми проявляються меншою мірою ніж за інших форм.