Пауль Ерліх

Відомі роботи Ерліха по злоякісних пухлинах. Учений створив ряд методів експериментального одержання пухлин у тварин, установив появу імунологічних реакцій після їх розсосуванню.

Ерліх був нагороджений медаллю Лібіху й обраний почесним членом Німецького хімічного суспільства. Умер Ерліх у Бад-Хомбурге 20 серпня 1915.

2. Вчення П.Ерліха

про гуморальний імунітет і похідні знання

У 1891 р. у статті Пауля Ерліха (Paul Ehrlich, 1854—1915) противомікробні речовини крові автор назвала терміном "антитіло" (по-німецькому antikorper), тому що бактерій у той час називали терміном "korper" — мікроскопічні тельця. Але П.Ерліха "відвідало" глибоке теоретичне прозріння. Незважаючи на те, що факти того часу свідчили, що в крові не контактували з мікробом тварини чи людини не визначаються антитіла проти даного мікроба, П.Ерліх якимсь образом усвідомив, що і до контакту з конкретним мікробом в организмі вже є антитіла у вигляді, що він назвав "бічними ланцюгами". Як ми тепер знаємо, це саме так, і "бічні ланцюги" Ерліха — це докладно вивчені в наш час рецеп-тори лімфоцитів для антигенів. Пізніше цей же напрям думок П.Ерліх "застосував" до фармакології: у своїй теорії хіміотерапії він припускав передіснування в організмі рецепторів для лікарських речовин.

У 1908 р. П.Ерліху вручили Нобелівську премію за гуморальну теорію імунітету.

Наукова суперечка між клітинною (І.І.Мечников і його учіі) і гуморальної (П.Ерліх і його прихильники) теоріями імунітету тривав більш 30 років і сприяв розвитку імунології як науки.

Протягом усіх цих 30 років прихильників клітинної теорії було набагато менше, ніж прихильників гуморальної, по тій простій причині, що методи роботи з клітками в багато разів більш трудомісткі, ніж методи реєстрації реакцій антиген — антитіло в розчинах.Але в кінцевому рахунку усі прийшли до того усвідомлення, що всяка імунна відповідь є клітинний. І.І.Мечников і його учні не могли вербально парирувати "видимі неозброєним оком" аргументи "гуморалістів", але вони працювали експеримен-тально і публікували статті за статтею, у яких показива-ли, що між наявністю бактерицидних субстанцій у крові і захищеністю організму від інфекційної хвороби часто немає кореляції. Зате є кореляції між резистентністю до хвороби і здатністю фагоцитів убивати бактерій (наприклад, у випадку anthrax).

Учні І.І.Мечникова поставили експеримент із приміщенням бактерій у капсулу з фільтрувального паперу, що пропускала антитіла і комплемент, але не допускала до бактерій фагоцити: у результаті мікроби залишилися вірулентними!

Англійські вчені А.Райт і С.Дуглас (Almroth Wright, S.R.Douglas) фактично возз'єднали теорії Мечникова і Ерліха у своєму дослідженні феномена, що вони назвали опсонізацією, що полягала в тому, що в присутності антитіл фагоцитоз мікробів істотно підсилюється. Орsрnеіn по-грецьки — робити смачним (антитіла роблять мікробів "смачними" для фагоцитів).

Серед друзів А.Райта був Бернард Шоу, що написав п'єсу "The Dосtоr's Dilemma" по мотивах професійної суперечки прихильників І.І.Мечникова і прихильників П.Ерліха. Члени академії наук Швеції в 1908 р. обом, І.І.Мечникову і П.Ерліху, присудили вищу учену нагороду — Нобелівську премію.

Антитіла виробляються макроорганізмом при влученні в нього чужорідних агентів — антигенів. Антитіла відносяться до глобулінової фракції крові, тому їхній ще називають імуноглобулінами і позначають символом ^. Антитіла синтезуються плазматичними клітками. Ig відносяться до факторів специфічного гуморального імунітету: інактивують токсини; у комплексі з комплементом перешкоджають проникненню вірусів і лізують бактерії; активізують фагоцитоз; беруть участь в алергійних реакціях; беруть участь у деструкції гельмінтів.

У плазмі крові міститься близько 5 % білків — з них 3% складають імуноглобуліни. Імуноглобуліни розрязняються за структурою, антигенній сполуці і по виконуваним ними функціям. По цих властивостях вони розділені на 5 класів: Ig, Ig, Ig, Ig, Ig. Ig виявляються в сироватці крові в таких кількостях: Ig — 7—20 гл, Ig — 0,7—5 гл; Ig — 0,5—2 гл; Ig і Ig — дуже мало.