Перша допомога. Травматичні ушкодження. Отруєння

Перша допомога. При термінальних станах основне завдання першої допомоги – підтримання життя хворого до прибуття швидкої допомоги. Заходи повинні проводитися одразу ж після розвитку важкого стану.

Допомога при термінальних станах (реанімація) – це перш за все заходи, направлені на усування розладів серцевої діяльності та дихання (непрямий масаж серця, штучне дихання методом із рота у рот або із рота у ніс).

Реанімацію проводять на протязі не менше 40 хвилин або до прибуття швидкої допомоги, або до появи у хворого самостійного серцебиття, або до появи ознак біологічної смерті (появи трупних плям).

Непрямий масаж серця.

Хворого кладуть на жорстку поверхню на спину, розстібають чи знімають одяг, який стискує тіло. Той, хто надає допомогу, стає з лівої сторони від потерпілого і кладе на нижню третину грудини (приблизно на 1,5-2,5 см вище мечовидного відростку) долонь однієї руки, а на її тильну поверхню – другу руку. Надходження крові із шлуночків серця до артерій відбувається шляхом ритмічного стискання серця (60-80 разів на хвилину) між грудиною та хребтом. Проксимальною частиною долоні (кисть максимально розігнута у променевозап’ястковому суглобі, а пальці підійняті над поверхнею грудної клітини) швидким поштовхом, використовуючи всю вагу свого тіла, створюють тиск на нижню третину грудини із силою, достатньою для її зміщення на 3-4 см. Після кожного стискування дозволяють грудній клітині розправитись (для наповнення порожнин серця із вен), не відриваючи від неї рук. Непрямий масаж серця необхідно поєднувати із штучною вентиляцією легень, при цьому повітря повинно видуватися через кожні п'ять натискувань (у момент вдиху масаж серця переривають) якщо допомогу надають двоє людей. Якщо допомогу надає одна людина, то два видихання чергують з 15 натискуваннями.Ускладнення: при грубому проведенні масажу можливі переломи ребер і грудини с пошкодженням легень, плевр, перикарду, крововиливи у підшкірну і перикардіальну клітковину, розрив внутрішніх органів.

Штучне дихання.

Перед початком штучної вентиляції легень необхідно переконатися у проходимості верхніх дихальних шляхів, вивести язик назовні, очистити ротову порожнину від слизу, крові. Хворого укладають горизонтально на спину, розстебнувши чи знявши заважаючий одяг. Потрібно стати справа від хворого, підвести праву руку під його шию, ліву кладуть на лоб і максимально розгинають голову хворого у шийному відділі. Після цього швидко виводять вперед нижню щелепу так, щоб нижні різці опинилися попереду верхніх. Цього може виявитися достатнім для відновлення спонтанного дихання у хворих у коматозному стані (коли западаючий язик закриває вхід у гортань).

Для проведення респіраторного штучного дихання методом із рота у рот чи із рота у ніс, той, хто надає допомогу, робить глибокий вдих, а потім видихає повітря через марлю чи хусточку із свого рота у рот (або ніс) хворого. Герметичність досягається шляхом закривання носа (при способі із рота у рот) чи рота хворого (при способі із рота у ніс) пальцями того, хто надає допомогу. Вдування повітря у дихальні шляхи потерпілого проводять з частотою 12-16 разів на хвилину. Видих хворого відбувається пасивно за рахунок еластичності грудної клітини. Ефективність штучного дихання визначають по амплітуді коливань грудної клітини хворого.

Ускладнення: гіповентиляція (кисневе голодування) через вдихання хворому недостатнього об’єму повітря, баротравма легень внаслідок перевищення індивідуального дихального і хвилинного об’ємів, переповнення шлунка повітрям.

Допомога потонулим

Причиною нещасних випадків на воді є невміння плавати, нетверезий стан.

Рятувати потопаючого потрібно швидко, тому що смерть може наступити протягом 4-5 хвилин. Підпливши позаду, його беруть під мишки і, повернувши обличчям нагору, пливуть із ним до берега.

Шкіра в потонулих бліда або синя. У людей із блідою шкірою в дихальних шляхах і легенях рідини немає, а із синьої - із рота і носа виділяється велика кількість води, іноді у вигляді пінистої рідини.