Сечогінні засоби
При багатьох патологічних станах — хронічній серцевій недо¬статності, захворюваннях нирок, цирозі печінки тощо-нерідко відбувається затримка води І солей в організмі, що призводить до появи набряків і накопичення рідини в порожнинах тіла, зокрема в черевній (асцит), плевральній. У виникненні набряків провідне зна¬чення має збільшення кількості іонів натрію (Na*) в організмі, бо вони с найбільш активними щодо затримки води.
Сечогінні засоби (діуретики) - це лікарські препарати, які сприяють виведенню надлишку іонів Na+ і води з організму, зокре¬ма, зменшені по вмісту рідини в порожнинах тіла. За допомогою сучасних діуретинів легко досягають збільшення сечовиділен¬ня (діурез) в 3-4 рази, тобто до 6-8 літрів на добу проти 1,5-2 л у здорових осіб.
Поряд із цим, у зв'язку з виділенням з організму іон і в Ма4" і води, під впливом сечогінних засобів понижується артеріальний тиск, що використовується на практиці для лікування гіпертонічної хвороби. їх включають також у програму лікування гострих інтоксикацій хімічними агентами, бо вони сприяють виведені по отрути з організ¬му. Ці лікарські засоби сосновою форсованого діурезу.
Сечогінні препарати відрізняються за хімічною структурою, механізмом впливу на сечовидільну функцію нирок і на механізми регуляції цього процесу.
Як відомо, функціональною одиницею нирок є нефрон (див. рис.). Він складається Із судинного клубочка і канальцевого апарату, зо¬крема з проксимальних канальців, петлі Гснле і дистальних канальців. Через стінки судинних клубочків і їх капсулу (капсулу Шумлянського-Боумена) відбувається фільтрація плазми крові. Отри¬маний фільтрат (первинна сеча) містить у сі компоненти плазми, за винятком високомолекулярних білків. У процесі проходження че¬рез канальцевий апарат первинна сеча концентрується за рахунок зворотного всмоктування (реабсорбції) води, електролітів, Інших речовин. Цей процес протікає досить інтенсивно: із 150-170л філь¬трату, що утворюється протягом доби, залишається в сечовому міхурі лише 1,5-1,7 л кінцевої сечі, тобто близько 1 %.
Рис. 17. Схема нефрону і локалізація дії діуретиків: 1 - судинний клубочок з капсулою: 2-проксимальний звивистий каналець; 3- низхідна частина петлі Генле; 4 - висхідна частина петлі Генле; 5 - дистальний звивистий канадець; 6- збірна трубка.
Регуляція цієї функції нирок здійснюється нервовою системою, а також гормонам й гіпофіза і кори надниркових залоз. Зокрема, під впливом гіпофізарного антидіуретичного гормону (вазопресину) в збірних трубках нефрону інтенсивно реабсорбується вода. Альдо¬стерон (гормон кори надниркових залоз) стимулює реабсорбцію іонів Na+ і виділення із організму іонів К+.
Інтенсивність утворення сечі визначається кількістю одночас¬но функціонуючих судинних клубочків, швидкістю реабсорбції в канальцях, величиною осмотичного тиску крові, вмістом білків у плазмі крові, здатних утримувати воду.
Діуретики викликають сечогінний ефект шляхом активного впли¬ву на ці фактори. Більшість діуретичних засобів пригнічує реабсорбцію електроліті в і води, різних органічних речовин із канальців кров, сприяє затримці виділення гідрокарбонатів.
За здатністю гальмувати реабсорбцію Na1 в ниркових канальцях (отже, і за силою дії) діуретики поділяються на такі групи:
1. Сильні (гальмують реабсорбцію на 10-20 %) — фуросемід, етакринова кислота, осмотичні діуретики (маніт) та ін.
2. Середньої сили дії (гальмують реабсобцію на 5-8 %) - дихлотіазид та ін.
3. Слабкі діуретики (гальмують реабсорбцію не більше 3 %} - спіронолактон, триамтерен.
За швидкістю розвитку та тривалістю дії вони поділяються та¬кож на три групи:
І. Екстреної дії (маніт, фуросемід, етакринова кислота);
2. Середньої дії (дихлотіазид, триамтерен);