Хронічна серцева недостатність

ФК ІІІ – хворі з вираженим обмеженням фізичної активності. Задишка, втома та серцебиття – при незначному фізичному навантаженні. Толерантність до фізичного навантаження – 50Вт. Максимальне використання кисню – 7-14 мл/кг. До цього класу відносять хворих з серцевою недостатністю ІІА ст. до лікування або від проведеної терапії, хворі з серцевою недостатністю ІІБ ст. після адекватного медикаментозного лікування.

ФК ІV – хворі, у яких практично будь-який рівень фізичної активності викликає зазначені вище суб’єктивні симптоми. Остання виникає, і в стані спокою. Толерантність до фізичного навантаження 25 Вт. Максимальне використання кисню – менше 7мл/кг. До цього класу відносяться хворі з серцевою недостатністю ІІБ ст., без належного ефекту від лікування і хворі з серцевою недостатністю ІІІ ст.

Зауваження до класифікації:

Стадія СН відображає етап клінічної еволоції даного синдрому, в той час як ФК – це динамічна характеристика, яка може змінюватись під впливом лікування.

Визначення варіантів СН є можливим лише за умови наявності відповідних даних ЕхоКГ-дослідження. Слід зауважити, що рекомендаціями Українського наукового товариства кардіологів за 2001 рік передбачено виділення тільки двох варіантів СН – із систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ФВ <40%) та зі збереженою функцією лівого шлуночка (ФВ>40%).

Функціональний клас пацієнта виставляється за клінічними критеріями та при необхідності може бути об’єктивізованим даними інструментального дослідження. Найбільш простішим методом об’єктивного визначення ФК є тест 6-ти хвилинної ходи (див. розділ “Додатки”).

Таблиця 2.6.

Приклади формування діагнозу.

Клінічна картина. Основними клінічними проявами СН є:1. Задишка та кволість при фізичному навантаженні.

2. Ортопное.

3. Нічна пароксизмальна задишка.

4. Кашель.

5. Ніктурія, відчуття важкості у правому підребір’ї.

6. Розширення перкуторних меж серця.

7. Тахіпноє, тахікардія.

8. Двобічні вологі хрипи в нижніх відділах легень.

9. Набряки, асцит, гепатомегалія.

Лікування СН.

Лікування застійної серцевої недостатності має дві мети:

1. Поліпшення якості життя.