Хвороби бешиха та гідраденіт

БЕШИХА

Бешиха (erysipelas) — це гостре прогресуюче запалення власне шкіри або слизових оболонок із залученням у про¬цес лімфатичних судин. Спричинюєть¬ся частіше стрептококом групи А, який через пошкоджену шкіру або слизову оболонку (рани, садна, тріщини) про¬никає у лімфатичну систему шкіри, де розмножується. Частіше бешиха буває на нижніх кінцівках та обличчі, хоча може уражати й інші ділянки тіла. На¬лежить до контагіозних захворювань. Виникненню інфекції сприяють підви¬щена вірулентність мікробів і знижен¬ня реактивності організму.

Бешиха може ускладнювати перебіг інших гнійних процесів — гнійної рани, флегмони, абсцесу.

Проникнення мікробів у шкіру зумов¬лює розширення кровоносних і лімфа¬тичних судин. Починається серозно-ге¬морагічне запалення. Ексудат, який ут¬ворюється, відшаровує епідерміс, з'яв¬ляються пухирі. У разі проникнення мікробів у підшкірну основу виникає її запалення (флегмона). Уразі стиснен¬ня ексудатом шкірних судин або їх тром¬бозу розвивається некроз шкіри.

Залежно від описаних патологоана-томічних змін клінічне розрізняють кілька форм бешихи: еритематозну, бульозну, флегмонозну, гангренозну.

Найлегший перебіг має еритематоз-на форма (erysipelas erythematosa). Ха¬рактеризується вона раптовим почат¬ком. З'являється локальне яскраве по¬червоніння шкіри або слизових оболо¬нок з нерівними чіткими краями (вид географічної карти). Місцева темпера¬тура підвищена. Шкіра дещо набряк¬ла. Температура тіла становить 38—39 °С. Пульс частий, 100—120 за 1 хв. Головний біль, запаморочення, загаль¬на слабкість, іноді нудота, блювання, озноб. У ділянці почервоніння хворий відчуває жар, печіння, напруження і пекучий біль.

За прогресування процесу еритема-тозна форма бешихи переходить у бу-льозну (erysipelas bullosa), для якої ха¬рактерна поява пухирів, наповнених се¬розною рідиною. Згодом пухирі розри¬ваються і на їх місці утворюються жов¬ті щільні кірки. Загальний стан хворо¬го погіршується.

При флегмонозній формі бешихи (erysipelas phlegmonosa) у підшкірній основі розвиваються серозно-гнійне запалення, виражений набряк тканин. Загальний стан хворого дуже тяжкий, з проявами інтоксикації (висока темпе¬ратура тіла, тахікардія, сухий язик, нудота, блювання, потьмарення свідо¬мості, марення).

При гангренозній формі (erysipelas gangrenosa) уражена ділянка шкіри мертвіє, набуває темно-бурого або навіть чорного забарвлення. Флегмо¬нозна і гангренозна форми бешихи рідко уражують шкіру обличчя.

Залежно від поширення і перебігу розрізняють: повзучу бешиху, за якої процес поступово охоплює все нові ділянки; мігруючу, яка уражує різні ділянки тіла; рецидивуючу, що часто повторюється. У рецидивах бешихи важливу роль відіграє алергічний чин¬ник, у основі якого лежить сенсибілі¬зація організму.

Часті рецидиви бешихи на одній ділянці зумовлюють облітерацію стінок лімфатичних судин, що призводить до порушення лімфовідтоку, ущільнення підшкірної основи і розвитку слоно¬вості. Причиною рецидивів є й те, що бешиха не залишає по собі імунітету.

Ускладнення бешихи залежать від розташування патологічного процесу. У разі локалізації на обличчі і волосяній частині голови може розвинутися вто¬ринний менінгіт. Бешихове запалення кінцівок ускладнюється флебітом і тромбофлебітом. Бешиха може спри¬чинити метастатичні ураження слизо¬вих сумок, сухожилкових піхв, суг¬лобів, м'язів.

Лікування хворих на бешиху прово¬дять у стаціонарних умовах (краще в ізо¬льованих палатах). Місцеве з метою зменшення болю накладають мазьові осмотично активні пов'язки на водо¬розчинній основі. Добрі наслідки дає опромінення уражених ділянок кварцом в еритемних або суберитемних дозах. Для запобігання поширенню інфекції призначають спокій (за локалізації на обличчі — обмеження розмов, харчу¬вання рідкими стравами) загальнозмщ-нювальну, висококалорійну, вітаміні¬зовану дієту. Застосовують антибіоти¬ки (препарати групи пеніциліну), суль¬фаніламідні препарати (сульфадиме¬зин, сульфадиметоксин). У разі рецидивуючої форми бешихи стимулюють неспецифічний імунітет (переливання лейкоцитарної маси, крові, введення левамізолу, тактивіну та ін.), проводять пряму ендолімфатичну терапію, що дає можливість створити високі концент-рації антибіотиків не лише в лімфа¬тичній системі, а й у гнійному осеред¬ку та сусідніх тканинах.