Давньогрецькі математики

В II ст. до н. е. вагомий вклад у розвиток математики внесли ще троє старогрецьких учених — Гіпсікл Александрійський, його ровесник Гіппарх і дещо молодший за них Посідоній. Перший написав деякі праці з географії й геометрії. Історики математики схиляються до думки, що саме Гіпсікл написав після смерті Евкліда XIV книгу його «Начал».Астроном Гіппарх гаряче відстоював ідеї наукового розвитку астрономії, вільної від будь-яких релігійних тлумачень ще не досліджених небесних явищ. Учений створив теорію руху Місяця, теорію сонячних затемнень та склав каталог тисячі зірок, розподіливши їх залежно від яскравості на шість груп, причому встановив положення кожної на небесній сфері.

Математик і астроном Посідоній повторив спробу Ератосфена визначити розміри Землі. Йому вдалося встановити відстань від Землі до Місяця з дивовижною для того часу точністю. Вважають, що Посідоній перший намагався довести як теорему п'ятий постулат Евкліда.

У І ст. до н. е. жив ще один видатний інженер, механік і математик — Герон Александрійський. Він винайшов спосіб обчислення площі трикутника за трьома відомими його сторонами та сформулював правило, в якому виклав послідовність виконання необхідних дій над відповідними числовими даними. Герон сконструював багато цікавих технічних іграшок, зокрема водяний годинник, автомат для продажу води та лічильник шляху — прилад, принцип дії якого такий, як і сучасного лічильника на автомашині.

Завдяки визначним досягненням давньогрецьких математиків і було створено науково-теоретичний грунт, на якому наступні покоління вчених розвивали математику. Проте через різні причини історичного характеру твори давньогрецьких математиків вивчали спочатку вчені Середньої Азії, Близького Сходу і набагато пізніше — вчені Західної Європи.

З найвидатнішими представниками давньогрецьких математиків ви й ознайомитесь у цьому розділі книжки.

ЛІТЕРАТУРА

Абубакиров Н. Абу Райхан Бируни. «Наука й жизнь», 1973, № 9.

Артоболевский Й., Левитский Н. П. Л. Чебишев — создатель синтеза механизмов. «Наука й жизнь», 1972, № 1.

Багратуни Г. Г. Карл Фридрих Гаусе. М., Гиз, 1956.

Басов Н. Г. Мстислав Всеволодович Келдьіш. «Природа», 1971, № 2.

Бородін О., Бугай А. Біографічний словник діячів у галузі математики. К., «Радянська школа», 1973.

Ван дер Варден. Пробуждающаяся наука. М., Физматгиз, 1953.

Вилейтнер Г. История математики от Декарта до середини XIX столетия. М., Физматгиз, 1956.

Воронцова А. А. Софья Ковалевская. М., 1959.

Голованов Я. Світочі науки. Етюди про вчених. К., «Веселка», 1970.

Епйфанова А. П., Йльйна В. П. Михаил Александрович Лаврентьев. М., «Наука», 1971.

Инфельд Д. Зварист Галуа — избранник богов. М., «Молодая гвардия», 1960.

Каган В. Лобачевский й его геометрия. М., Гос-техиздат, 1956.

Каган В. Архимед. М., Гостехиздат, 1969.

Кольман 3. История математики в древности. М., Физматгиз, 1961.