Удосконалення структури екологічного управління, фінансові аспекти
У країнах Західної Європи, починаючи ще з 1973 року, розроблені спеціальні програми охорони природи, у яких загальне визнання здобула ідея стійкого розвитку, відповідно до якої екологічні та економічні цілі в динаміці збігаються, а на рівні Європейського Союзу країни-члени розробили принципи та загальні заходи для законодавчих актів у сфері охорони природи. У Німеччині й країнах ЄС одним із найважливіших напрямів екологічної модернізації є розробка і реалізація стратегії екологічно орієнтованого менеджменту й екологічного підприємництва. Цьому сприяють: розвиток екологічного законодавства і посилення впливу екологічного права на цілі підприємницької діяльності; зростання ролі екологічних якостей і характеристик товарів та продуктів на ринку як передумови їх виробництва і реалізації; посилення тиску громадськості на підприємців для дотримання екологічних інтересів населення. До складу державних стандартів вводяться екологічні стандарти якості водного середовища, екологічної безпеки, екологічної експертизи. У багатьох країнах з урахуванням екологічних проблем сформовано систему сертифікації виробництв та окремих видів продукції тощо.
Генезис статистики охорони і відтворення довкілля індустріально розвинутих країн полягає в якісному розвитку статистичних потоків - від збору даних про природноресурсний потенціал до інформаційного забезпечення з приводу забруднення навколишнього середовища та шкоди, яка завдається суспільству при деградації екосистем, і до макроекономічної оцінки впливу екологічного фактора й повноцінних розрахунків еколого-економічних втрат (доходів). Звичайно, увага приділяється проблемі інтеграції екологічної статистики з економічними індикаторами і навпаки. Тому досить активно розвивається база статистичного моніторингу, нарощується масив макроінформації про стан, якість, продуктивність природних ресурсів, динаміку споживання, відтворення та еволюцію екосистем на локальному, регіональному, національному і міжнародному рівнях.
У зв'язку з виникаючими новими проблемами у сфері охорони довкілля в останні роки почали заявлятись нові інституційні структури, - при ЮНЕСКО створено комітет з біоетики; в Японії організовано Дослідницький центр інноваційних технологій для Землі; створено Організацію нових енергетичних і промислових технологій при Міністерстві зовнішньої торгівлі і промисловості, одним з основних напрямів роботи якої є екотехнології; з 1991 року реалізується програма ООН з питань охорони навколишнього середовища ЮНЕП, яка передбачає тісне співробітництво з банківським сектором.
У 1991 році Світовим Банком спільно з ЮНЕП була створена фінансова природоохоронна організація - Глобальний екологічний фонд (GEF), членами якої на 1 січня 1998 року були 155 держав світу, в тому числі і Україна. Головною метою створеного Фонду є розробка та реалізація фінансового механізму надання країнам, які отримують відповідні гранти пільгових кредитів для реалізації проектів, пов'язаних із вирішенням глобальних екологічних проблем.
Україна завжди брала активну участь у розробках проектів міжнародних організацій, пов'язаних з охороною довкілля. На сьогодні вона є учасницею понад 20 міжнародних конвенцій, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, а також понад десяти двосторонніх угод у цій галузі.
Негативними моментами управління природокористуванням є те, що його економічний механізм не спроможний зацікавити товаровиробників у проведенні природоохоронних заходів за рахунок власних коштів, недостатньо ефективно й оперативно реагує на динаміку економічних та екологічних процесів у державі та не поєднується повною мірою іншими економічними показниками і важелями господарської діяльності.Утвердження економічних (ринкових) підходів до управління природокористуванням означає наукову розробку і практичне впровадження надійних економіко-правових механізмів оздоровлення навколишнього середовища на всіх рівнях господарювання. Причому застосування економічного механізму регулювання природокористуванням повинно здійснюватися шляхом не адміністративного тиску, а створенням таких умов для виробничої діяльності, при яких господарюючим суб'єктам стало б вигідним досягнення екологічних цілей.
Існують розробки, присвячені розвитку екологічного бізнесу, коли природоохоронна діяльність може приносити додатковий дохід. З точки зору розвитку української екологічної політики цікавою є класифікація робіт і послуг у сфері екологічного бізнесу. Наприклад, розділ “Водні ресурси і очистка стоків” включає такі напрями, як “збір і транспортування забруднених стоків”, “технології очистки стічних вод”, “технології і прилади для видалення твердого осаду і шлаків” та інші, в тому числі технології й системи оборотного і повторно-послідовного водозабезпечення, застосування біотехнологій, проведення виставок, семінарів, конгресів із вказаної тематики.
В Україні також потрібно сформулювати економічні й правові основи, передумови розвитку екологічного менеджменту, ключові напрями і стратегію в системі заходів підтримки природозберігаючого підприємництва і формування в перспективі відповідної інфраструктури для економіко-екологічного союзу. Крім цього, необхідно застосувати методи систематизації та інформаційного забезпечення контролінгу, еко-аудиту, еколого-економічного аналізу в природогосподарській діяльності на рівні підприємства.