Управлінські моделі. Моделі організацій як об'єктів управління

Моделювання має велику сферу застосування в процесах управління, де мають місце складні проблеми, що вимагають системного і комплексного підходів. Вирішення таких проблем немислиме без застосування моделей, під якими розуміють їхнє представлення у формі, що демонструє властивості, взаємозв 'язок, структурні і функціональні параметри системи, істотні для досягнення цілей. Моделювання звичайно здійснюється в кілька етапів, на яких уточнюється постановка завдання, конструюється модель, проводиться її теоретичний і (чи) експериментальний аналіз на вірогідність і після практичного застосування й аналізу отриманих даних здійснюється (у разі потреби) коригування з метою введення додаткових факторів і даних, обмежень, критеріїв тощо.

При вирішенні проблем управління найбільше поширення одержали моделі теорії ігор, теорії черг, управління запасами, лінійного програмування, імітаційні, економічного аналізу. Вони дають змогу вирішувати великий клас завдань управління із застосуванням економіко-математичних методів — ще одного важливого методичного інструментарію управління, що сформувався на стику економіки з математикою і кібернетикою.

Теоретичні основи економіко-математичних методів як нового наукового напрямку були закладені російськими ученими В.С. Нємчиновим, Л.В. Канторовичем і В.В. Новожиловим, що не тільки розробили методологію економіко-математичного Моделювання і методи кількісних підходів до соціально-економічних процесів, а й сприяли поширенню практики їхнього застосування. Починаючи з 60-х років, економіко-математичні методи використовуються для вирішення завдань оптимізації планів, формування цін, розподілу ресурсів, складання моделей міжгалузевого балансу, програмно-цільового планування тощо. Особливо якісні результати одержують організації, шо паралельно з економіко-математичними методами широко застосовують експериментування.

У теорії організацій виділяють чотири типи моделей, шо демонструють еволюцію теоретичних концепцій, які визначають сутність самих організацій, роль і домінуючі функції менеджменту, а також критерії, які застосовуються для оцінки ефективності їхньої діяльності.

Перша модель.

Вона відома за назвою "модель механістичної конструкції організації", сформувалася наприкінці минулого століття й широко поширилася в першій чверті XX в. її теоретичною базою є положення школи наукового менеджменту. Родоначальник цього наукового напрямку Ф. Тейлор розглядав ефективність з погляду факторів часу і руху. Розчленування роботи на автономні, які цілком програмуються, елементи і наступний оптимальний збір їх у єдине ціле - обов'язкові умови, що відповідно до цієї теорії формують високопродуктивну організацію. Інший представник цього теоретичного напрямку - німецький соціолог М. Вебер висунув і обгрунтував положення, відповідно до якого найефективнішою формою людської організації є раціональна бюрократія. Підприємство - це механізм, що являє собою комбінацію основних виробничих факторів: засобів виробництва, робочої сили, сировини і матеріалів. Його цілями найчастіше є максимізація прибутку, рентабельності, капітальних вкладень, загального обороту капіталу. Для їхнього досягнення з максимальною ефективністю і при мінімальних витратах ресурсів потрібно оптимально використовувати всі види ресурсів. Тому менеджмент організації повинен бути орієнтований насамперед на оперативне управління, за допомогою якого оптимізується структура виробничих факторів і всього процесу виробництва. Відповідно до цього, оцінка ефективності функціонування .організації проводиться за економічним показником, розрахованим як відношення випущеної продукції до витрачених ресурсів.

Механістична модель організації (її також називають

моделлю раціональної бюрократії) дозволяє встановити техніко-економічні зв'язки та залежності різних факторів виробництва, і це становить її сильну сторону. У той же часу ній недостатньо враховуються роль і значення людського фактора в ефективній роботі організації, а як базу використовують такі положення школи наукового менеджменту, що критично оцінюються сучасною наукою і практикою. Це, наприклад, пріоритетна орієнтація на великі організації; завоювання позицій на ринку головним чином за рахунок зниження витрат, а не зростання доходів; широке використання аналітичних методів, результати яких нерідко важко і навіть неможливо використовувати на практиці; прагнення до збереження стабільності (консерватизм); загальний контроль і нагляд за якістю і виконанням планових

завдань; уявлення про вищих керівників як про людей, що

"мудріші, ніж ринок".