CASE-STUDY як форма інтерактивного вивчення студентами менеджменту: загальні принципи організації та проведення практичних занять

Сучасні вимоги до підготовки менеджерів передбачають здобуття основних практичних вмінь та навичок ще на студентській лаві, оскільки в практичному менеджменті немає універсальних рішень, які слушні для різних ситуацій, персоналу, стилю керівництва. У практиці менеджменту управлінські рішення — це продукт складного процесу посередництва та переговорів, який вимагає значно більше часу, ніж заплановано, й співпраці багатьох зацікавлених сторін. Як правило, вирішення справ менеджерів не має ні початку, ні кінця — проблеми виникають постійно, і зазвичай існує дуже мало можливостей вирішити організаційні завдання раз і назавжди [12; 15]. Тому викладач менеджменту повинен навчити майбутнього працівника творчо підходити до управлінської діяльності. Хороший менеджер має вміти працювати у складних умовах, коли завдання ніколи не закінчуються, потрібно постійно взаємодіяти з іншими людьми. Тут необхідні такі якості: екстраординарне терпіння, витривалість і здатність думати «на ногах», тобто, йти на спонтанні компроміси, вести переговори у пікові моменти й переорієнтовувати мислення від предмету до предмету за вимогами часу. Зрозуміло, основи таких практичних навичок не можна виробити у студента на звичних лекціях або семінарських заняттях.

Опанувати сучасні технології прийняття управлінських рішень, формувати комунікативну компетентність, навички роботи та керівництва групою, застосовувати основні функції менеджменту для організації роботи найкраще допоможуть інтерактивні методи навчання. Їх використання можливе і на всіх видах аудиторних занять, і у самостійній роботі студента.

Планування практичних занять із застосуванням інтерактивних методів навчання передбачає створення передумов для реалізації таких методологічних принципів навчального процесу [2, 7–9, 13]:

• інтенсивне використання самостійної роботи студента (підготовчий етап до роботи над ситуаційним завданням, пошук матеріалу для виконання аналітичних та аналітично-ситуаційних завдань, складання індивідуального алгоритму прийняття управлінського рішення, самооцінка управлінських якостей та здібностей тощо);

• використання методу конкретної ситуації з метою пояснення нових теоретичних положень теми;

• активне використання технічних засобів навчання, зокрема відеоматеріалів, які ілюструють і надають інформацію до ситуаційних задач. У розробці відеоматеріалів до ситуаційних завдань можуть допомогти студенти-магістри на педагогічній практиці. Якщо період магістерської практики збігається з навчальною практикою студентів молодших курсів, то старшокурсники можуть їх залучати до розробки відеоматеріалів кейсів;

• дотримання жорсткого регламенту: визначення часу на індивідуальну роботу, на обговорення та прийняття групового рішення, на представлення групового варіанта вирішення проблеми, на дискусію;

• впровадження принципу нормування: дотримання норм і правил при проведенні ділової гри, чітке визначення оцінювання результатів гри;

• дотримання умов недостатньої визначеності. Оскільки управлінські рішення приймаються в умовах дефіциту об'єктивної інформації, необхідно навчати майбутніх менеджерів «діяти за обставинами»;

• використання різних рольових функцій для аналізу конкретних ситуацій. Як правило, залежно від здібностей студентів, останні можуть виконувати ролі «опонента», «оптиміста або песиміста», «адвоката диявола», «провокатора», «реаліста» та інші;

• активна підтримка внутрішньогрупової взаємодії студентів, залучення до обговорення пасивних студентів, зняття напруги у відносинах між емоційними й амбіційними членами групи;

• впровадження принципу прямого звертання: активізація й залучення до обговорення за допомогою запитань: «Як би Ви вчинили в такому випадку (до виконавця ролі керівника підприємства, власника, співробітника)? Яка Ваша думка про таку ситуацію? Чи потрапляли Ви у схоже становище?

Порівняно з традиційним, в інтерактивному навчанні змінюється сама роль викладача. Він поступається своєю активною роллю студентам і тільки керує ігровим процесом навчання та розвитку через співорганізацію взаємодії учасників, створення умов для їх ініціативи й творчого пошуку ефективних рішень у конкретних ситуаціях [8; 9].