Інноваційне психолого-педагогічне забезпечення гуманізації професійного становлення менеджера

Мотив – це імпульс або намір, який примушує людину робити те чи інше або діяти певним чином. Психологи вважають, що при аналізі мотивацій слід зосереджуватися на факторах, які пробуджують до дій і підсилюють їх. Ці фактори включають потреби, мотиви і спонуки. Використання цих факторів у педагогічній практиці, зокрема у професійній підготовці менеджерів, вимагає ретельного вивчення їх природи, підходів до трактування самих понять, які залишаються предметом ретельного вивчення у психології і, на жаль, недостатньої уваги з боку педагогів. Як вказував О.М. Леонтьєв, у сучасній психології залишається невизначеним обсяг поняття “мотив”: “у строкатому переліку мотивів можна виявити такі, як життєві цілі та ідеали, але також і такі, як подразнення електричним струмом.”(3). У зв'язку з цим деякими авторами пропонується виокремити дві категорії явищ: власне мотиви особистості і всю ту сукупність “динамічних сил” або “психологічних моментів” (6), які наряду з мотивами, визначають цілісну поведінку людини.

Ключовим моментом для гуманізації професійної підготовки і становлення менеджера є усвідомленість мотивів. Мотиви, так само як і потреби, можуть характеризуватися різною ступінню усвідомленості. О.М.Леонтьєв усвідомлення мотивів вважав чимось таким, що вимагає спеціальної внутрішньої роботи: “мотиви актуально не усвідомлюються суб'єктом; коли ми здійснюємо ті або інші дії, то в цей момент ми звичайно не звітуємо перед собою у мотивах, які їх спонукають” (3). Психологи експериментально довели існування усвідомлених і неусвідомлених мотивів. У психоаналітичній традиції неусвідомленість мотивів – це ознака несумісності витиснених мотивів та імпульсів з образом соціального, добре контрольованого “Я”.

Дослідження психологів завжди були предметом пильної уваги педагогів, але їх досягнення не завжди стають об'єктом впровадження у педагогічну практику. Причину ми бачимо у недостатній розробленості форм і методів впровадження. Хоча останнім часом все більшу популярність здобувають у педагогічній практиці такі методи, як ділові та рольові ігри, мозкові штурми, індивідуальні та групові тренінги. Поки що незвичними для наших навчальних закладів залишаються такі терміни, як “тренінг” або “система тренінгів” на відміну від традиційних лекцій і семінарів, “ведучий” або “тренер” на відміну від традиційного - “викладач”.

Дж. О'Конор і Дж.Сеймур зауважують, що поняття тренінгу неоднозначне. Стосовно кожної людини він може означати щось інше. У зв'язку з тим, що він стосується навчання людиною, він настільки ж складний як і ми самі (2). Тренінг укріплює контекст навчання у трьох напрямах:

•дає знання і здібність їх використовувати;

•дає вміння і досвід та створює умови для їх рефлексії;

•вчить ціннісним ставленням і підходам до життя, до професійного становлення і самовдосконалення.

Важливо те, що тренінг покликаний не лише навчити, а зафіксувати у свідомості ті зміни, які відбуваються у власній особистості майбутнього фахівця. Особистість кожного учасника тренінгу індивідуальна. Майбутній фахівець, який проходить тренінг, оцінює як він йому сподобався і наскільки є корисним для подальшої професійної діяльності. Враховується також і те, чи знадобляться здобуті вміння на практиці. Тому мета тренінгу – особистісне і професійне вдосконалення.Така форма професійної підготовки менеджера, як психолого-педагогічний тренінг, пред'являє особливі вимоги до особистості “тренера-педагога” або ведучого тренінгу. Він повинен володіти певними особистісними якостями, зокрема такими як енергія, інформованість, досвід, дотепність і харизматичність. Млявий і апатичний тренер не володіє тією енергією, яка може запалити учасників тренінгу, змотивувати їх на досить тривалу роботу над собою, на самопізнання і саморозвиток. Така енергія розглядається як “здібність до динамічних перетворень”(5) . Тренер повинен бути зразком перетворення енергії: його здібність електризувати учасників своїм внутрішнім зарядом, подразнювати і заряджати їх, може вільно перетікати в силу магнетизму, навіювання. Чисто механічно він повинен бути експресивним і рухливим.

Тренер повинен добре розумітися не лише у педагогіці і психології, але й менеджменті та питаннях практичного життя. Його інформованість створює відчуття безпеки. Широка ерудиція і вміння захоплено розповідати про те, що ти знаєш, - надійний засіб подолання будь яких емоційних ускладнень в групі. Будь яка подія, навіть сама неприємна для учасників, може бути проаналізована, співставлена з тими знанням, що вже має місце і вивчене у світлі останніх наукових даних. Таким чином, ситуація може бути переведена у когнітивний шар розгляду, перетворена в інтелектуальну проблему і вирішена, долаючи емоційні ускладнення. Завдяки інформованості тренера ця подія буде усвідомлена як досягнення у досвіді, а не як психічна травма або професійний недолік.

Тренер повинен мати і вміти користуватись власним досвідом роботи у реальному менеджменті, у власному керівництві іншими людьми. В нього на обличчі, в його міміці і жестах має бути відображений той досвід, який він набув у спілкуванні з людьми, у професійній діяльності.