Політична комунікація

Окрім того, варто звернути особливу увагу на адресність політичної інформації, її "упаковку" відповідно до споживацьких стандартів різних груп населення.

Якщо інформація подається "упакованою" у стандартні кліше (ідеологічні, мовно-культурні та ін.) цієї групи, ви отримаєте значно більше шансів на успішне засвоєння цієї інформації вищезгаданою групою.

Ось тут ми вже наблизилися до формулювання певних узагальнень щодо культури політичної комунікації.

Основні принципи політичної комунікації:

• пріоритетність якостей і цінностей певної культури (ієрархія);

• рівні права усіх громадян на отримання інформації (демократія);

• наближеність до культури нації, етносу, конфесії, класу тощо (ідентичність);

• урахування морально-етичних норм (мораль).

Характер політичної комунікації в суспільстві, рівень її розвитку визначаються рівнем загальної та політичної культури суспільства, опосередковуються їх цінностями й нормами. Але політична комунікація як засіб існування й передавання політичної культури саме й визначає рівень політичної сфери суспільства.

Ви побачили в останній фразі ключове слово функція? Це не випадково.

Настав час назвати основні функції політичної комунікації:

• поширення ідейно-політичних цінностей, знань, політичної інформації;

• формування політичної свідомості;

• поширення норм політичної культури, здійснення політико-культурного обміну, розвиток політичної культури суб'єктів політики (індивідів, груп, політичних структур);

• інтеграція та регулювання політичних відносин;

• підготовка та сприяння громадськості до участі в політичній діяльності.

Отже, зазначимо, що політична комунікація має бути засобом координації суспільно-політичних інтересів на основі повного інформування, поваги до прав і свобод особистості, демократичної політичної культури та свободи мас-медіа від владних структур. Це ідеал, якого треба прагнути шляхом постійної та копіткої роботи.

Список використаної літератури

1.Зернецъка О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. — К, 1999.

2.Зверинцев А. Б. Коммуникационный менеджмент. — СПб., 1997.

3.Коломієць В. Міжнародні інформаційні системи. — К, 2001.

4.Кондорсе Ж. А. Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума // Философия истории: Антология. — М., 1994.