Регіональні та національні комунікаційні моделі інформаційного суспільства

• з низьким рівнем комерціалізації (Білорусія, Данія, Норвегія, Швеція).

Але ця типологія є доволі умовною, оскільки процеси комерціалізації відбуваються досить швидко і динаміка цих процесів в різних країнах суттєво різниться.

Дуальна система телебачення діє і в Японії, яка до 1995 р. проводила політику обмеження прийому програм супутникового телебачення.

Загалом варто визначити, що японська державна політика в галузі масової комунікації є виваженою і стратегічно вивіреною, спрямованою на захист свого інформаційного простору.

Японська телерадіомовна модель спрямована на високі культурні, освітні й естетичні стандарти громадського телебачення у поєднанні з розвитком комерційного телебачення і ставці на нові інформаційні технології.

У цій країні функціонує сім мереж наземного телебачення, дві з яких належать громадській компанії NHK. Один з каналів загальний (новини — розваги — культура), другий — освітній, який готує програми для школярів, освітні програми для дорослих та культурні передачі.

У п'яти комерційних каналів половина програм розважальна. Японці не дуже полюбляють зарубіжні програми і віддають перевагу продукції "made in Japan". Тому проблема інформаційної експансії з боку глобальних медіа-імперій, які в основному контролює американо-європейський капітал, для жителів японських островів не є серйозною.

Причин цього національного інформаційного благополуччя кілька: мовний бар'єр (ніхто поки що не збирається перекладати супутникові програми японською), внутрішня культура народу, вищі (ніж, скажімо, у американців) професійні стандарти національного телерадіомовлення і, звичайно, продумана правова і цінова політика держави в комунікаційній сфері.

Певні аналогії проглядаються і в телебаченні Латинської Америки, де домінують кілька могутніх сімейних династій — Марино (Бразилія), Аскаррага (Мексика), Чізнерозе (Венесуела).

У чому ж полягає успіх національного телебачення Латинської Америки, 85 % якого становить національна телепро-дукція?

У чому секрет тріумфального наступу серіалів "Рабиня Ізаура", "Тропіканка" та "Багаті теж плачуть" на світові телевізійні ринки?

Насамперед у тому, що провідними медіа-групами Televi-sa (Мексика) і TV Globo (Бразилія) створена потужна інфраструктура.Наприклад, мексиканський консорціум Televisa (Televisin via Satelit) був започаткований родиною Аскаррага у 50-х роках XX ст. Майже до кінця 80-х років Televisa мала єдину на всю Мексику урядову концесію на створення і функціонування приватного телебачення. Більш того, її програми з'явилися в національному ефірі значно раніше, ніж розпочали своє мовлення державні телеканали.

Televisa має чотири канали мовлення (2, 4, 5 і 9), з яких, скажімо, другий канал — "Канал зірок" охоплює 96 % населення (14,5 млн мексиканських осель) і працює 24 години на добу (новини, мильні опери, ігрові шоу та реклама).

А четвертий і п'ятий канали охоплюють 68 % населення через мережу локальних станцій і працюють 13 годин на добу (дитячі, юнацькі, спортивні, музичні програми і, звичайно, вже згадувані серіали).

Дев'ятий канал — "Родинний канал Мехіко" охоплює столичну зону (структура програм та сама).

Консорціум активно займається маркетингом і має свої філії в США (Univisa), Європі (Eurovisa), в Іспанії (Iberovisa), є власником чотирьох фірм грамзапису, більше десятка радіостанцій та станцій кабельного телебачення (Galavision).

Іспанською мовою говорять у світі 350 млн людей (з них 21 млн, або 8 % — у СІЛА). Саме для них Televisa робить іспаномовні фільми та рекламу. Та й на президентських виборах у СІЛА 21 млн громадян — це чималий сегмент електорату, для якого Televisa є досить авторитетним каналом політичної комунікації.