Вплив структурних зрушень на продуктивність праці
Підвищення продуктивності праці є головним фактором приросту обсягу продукції, тому темпи підвищення продуктивності праці визначають темпи розвитку суспільного виробництва і підвищення його ефективності.
Планування продуктивності праці дає змогу встановити рівень, темпи і фактори її підвищення, а також співвідношення темпів підвищення продуктивності праці і заробітної плати. У процесі планування підвищення продуктивності праці розраховуються, як правило, два показники: середньорічний виробіток на одного середньооблікового працівника (промислово-виробничого персоналу) і трудомісткість найважливіших видів продукції. При цьому визначаються як їх абсолютні значення, так і зміни порівняно зі звітним періодом (відносний показник).
Темп підвищення продуктивності праці на планований рік визначається відношенням планового рівня продуктивності праці до базисного (або очікуваного) у відсотках.
При плануванні продуктивності праці можуть використовуватись як вартісні, так і натуральні показники обсягу виробництва. Основний вартісний показник — обсяг чистої продукції в розрахунку на одного середньооблікового працівника (промислово-виробничого персоналу) в плановому році у відсотках до базисного року. З урахуванням особливостей окремих галузей промисловості для обґрунтування плану підвищення продуктивності праці можуть використовуватися також інші показники обсягу виробництва, які точніше відображають зміни трудомісткості виробничої програми.
Розрахунок можливого підвищення продуктивності праці здійснюється на підставі економічної оцінки впливу окремих факторів на рівень виробітку продукції. За міру впливу цих факторів на підвищення продуктивності праці приймається відносна економія робочої сили. Як початковий пункт розрахунків підвищення продуктивності праці використовується необхідна чисельність ППП, взята за рівнем базисного виробітку і за планованим обсягом виробництва.
В економічній структурі виробництва постійно відбуваються зміни, які зумовлені змінами в науково-технічному рівні виробництва, демографічних, соціально-економічних процесах. Особливість впливу структурних зрушень на продуктивність суспільної праці полягає в тому, що вони можуть забезпечувати як підвищення, так і зниження середнього рівня продуктивності праці навіть у тих випадках, коли вона не змінюється в окремих галузях. У зв'язку зі структурними зрушеннями можна отримати додатковий ефект у вигляді приросту продукції при таких самих затратах праці (в результаті його перерозподілу між галузями) або у вигляді економії праці на виготовлення певної кількості продукції. Тому дуже важливо кількісно визначити вплив структурних зрушень в економіці на підвищення продуктивності праці, а також роль окремих галузей у зміні структури.
Для пофакторного аналізу економічних процесів найчастіше використовується індексний метод, який дозволяє кількісно виразити вплив факторів на динаміку продуктивності праці. Відносне підвищення продуктивності суспільної праці, а також її приріст, зумовлений змінами в галузевій структурі чисельності, можуть бути розраховані за формулами:
де Вб, В3 — виробіток в окремих галузях відповідно в базисному і звітному періодах; рб, р3 — питома вага чисельності зайнятих працівників окремих галузей в загальній чисельності зайнятих у матеріальному виробництві відповідно в базисному і звітному періодах.
Для визначення впливу зміни продуктивності праці, що склалася в окремих галузях, на величину середнього показника розраховується індекс фіксованого складу:
При визначенні впливу факторів на рівень середньої продуктивності праці враховуються всі зміни галузевих рівнів виробітку і питомих ваг чисельності за певний період. У розрахунках за тривалий період (5 років і більше) порівнюють тільки результати першого і останнього років, виходячи з припущення, що коливання питомих ваг чисельності зайнятих працівників і галузевих рівнів виробітку між цими роками можуть взаємогаситися.
Для точнішого кількісного визначення впливу структурного фактора на зміну середнього показника продуктивності праці необхідно використати ланцюговий метод аналізу за роками з подальшим підсумовуванням результатів на кілька років. Такий підхід найбільш прийнятний при прогнозуванні темпів підвищення продуктивності праці на тривалу перспективу.