Прогнозування продуктивності праці зіставленням витрат живої та уречевленої праці

Підвищення продуктивності суспільної праці характеризується відносним збільшенням питомої ваги уречевленої праці та абсолютним і відносним скороченням затрат живої праці. Однак ці закономірності виявляються у чистому вигляді не на всіх етапах науково-технічних перетворень. При абсолютному підвищенні масштабів застосування уречевленої праці на кожну одиницю живої праці економія її у 2 рази і більше перевищує економію живої праці.

Підвищення продуктивності праці забезпечується інтенсивним заміщенням живої праці. У цьому зв'язку необхідно встановити, якій кількості живої праці (Гж) еквівалентна уречевлена праця (Гу), витрачена на попередніх стадіях виробництва і виражена у засобах виробництва. Орієнтація на інтенсифікацію припускає, що продуктивність живої праці перевищує продуктивність уречевленої, тобто науково-технічний прогрес забезпечує не просту заміну живої праці уречевленою, а економію сумарних затрат живої та уречевленої праці.

Коефіцієнт співвідношення (-К3) живої та уречевленої праці визначається за формулою

де Тж, Ту — затрати відповідно живої та уречевленої праці, осіб.

При екстенсивних методах виробництва К3 < 1, а при підвищенні продуктивності праці за рахунок інтенсивних методів К3 > 1.

Суми затрат живої та уречевленої праці на впровадження досягнень науково-технічного прогресу необхідно визначати з урахуванням коефіцієнта взаємододатковості і приведення одноразових затрат, що дають ефект упродовж кількох років, до річних затрат:

де Зу, Зж — затрати відповідно уречевленої та живої праці, грн.; Зуо, Зуа, Зур, Зуш,, Зупб — затрати уречевленої праці відповідно одноразові, амортизація, ремонтні, поточні і побічні, грн.; Зжо, Зже, Зжпт> Зжпб — додаткові затрати живої праці відповідно одноразові, експлуатаційні, поточні, побічні, грн.; т — строк дії одноразових затрат, шт.

Для планування темпів підвищення продуктивності праці використовується формула

де ΔΠ — приріст продуктивності суспільної праці; Еж — планована економія живої праці від впровадження відповідних заходів, осіб; Д — додаткові затрати суспільної праці (уречевленої та живої) на впровадження відповідних заходів, осіб; 4t — планова чисельність ППП (працюючих), осіб.

Для визначення додаткових затрат суспільної праці на впровадження відповідних заходів використовується формула

де Зж та Зу— сума затрат, грн.; Пж — продуктивність праці одного середньооблікового працівника в базовому періоді, грн.

Планова чисельність працюючих (4t) визначається на підставі базисної (фактичної) чисельності працюючих на підприємстві (в об'єднанні) з урахуванням економії живої праці (Еж) та її додаткових затрат на вжиття заходів:

де Дж — додаткові затрати живої праці на вжиття заходів,

У нашому випадку приріст обсягу виробництва забезпечується інтенсивними факторами. Збільшення затрат живої праці допустимо лише на об'єктах нового будівництва і при утворенні нових ділянок виробництва.

Індекси підвищення продуктивності праці визначаються за факторними формулами:

де /п — індекс продуктивності праці.

Множачи значення другого і третього членів знаменника на кількість працюючих (ч), можна визначити економію живої праці для кожного заходу:

Еж = РД