Інформатизація управління соціальними системами

Прийняття Конституції України спонукало до виникнення нових тенденцій у розвитку суспільних відносин, зокрема, державно-правової надбудови: закріплення найважливіших демократичних принципів соціального управління; визначення нових провідних завдань і функцій держави; формування нової системи органів влади.

Це стосується зокрема проблем удосконалення інформаційного забезпечення організації управлінської діяльності державних органів влади в контексті адміністративної реформи, яка має ґрунтуватися на цілеспрямованому застосуванні нових інформаційних технологій. У зв'язку з цим головними завданнями інформатизації державного управління мають бути:

• створення інформаційних систем державного управління;

• визначення загальних потреб органів влади у нових інформаційних технологіях і базах даних;

• розробка типових проектів і стандартів інформатизації державного управління;

• здійснення державного керівництва через впровадження нових інформаційних технологій;

• організація міжнародного співробітництва в галузі обміну інформацією у сфері державного управління;

• здійснення безпаперового документообігу;

• удосконалення статистичної звітності — у бік значного скорочення — стосовно функціонування органів виконавчої влади;

• розробка нормативно-правових актів з питань інформатизації адміністративної системи держави, її підрозділів, у тому числі й захисту її від стихійних (природних), техногенних та соціогенних небезпек. Інформатизація всіх ланок державного управління має передбачати розбудову на єдиній методологічній і програмній основі державної інформаційно-аналітичної служби "Адміністративна система України", основою якої має стати моніторинг результативності та ефективності управлінської діяльності органів виконавчої влади, створення та постійне оновлення банку даних про ці органи, доступ до міжнародних інформаційних мереж, насамперед Інтернету тощо.

Ефективне розв'язання цих завдань, визначених Концепцією адміністративної реформи, можливе лише за умови системного, комплексного, глибокого і всебічного наукового забезпечення. А це передусім проведення науково-теоретичних і прикладних досліджень; видання фундаментальних науково-довідкових, навчально-методичних, навчальних та інших праць і матеріалів. Одним із генеральних завдань є також термінове вжиття заходів щодо подолання існуючої в Україні нестачі науковців у галузі державного управління.

Нині існує думка, що Україна приєднується до світового інформаційного суспільства (інформаційної цивілізації), в якому людська діяльність ґрунтується на послугах, що надаються засобами електронного зв'язку та комп'ютерних технологій. Це підтверджується й ухваленням ряду законодавчих і підзаконних актів вищих органів державної влади та управління, серед яких чільне місце посіли Закони України "Про інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про Концепцію Національної програми інформатизації" тощо.

Інформатизація дає змогу автоматизувати процеси управлінської діяльності шляхом впровадження комп'ютерних інформаційних технологій на всіх рівнях — від підготовки й ухвалення управлінських рішень та оперативного управління до контролю за станом виконавчої дисципліни; швидко опрацьовувати, передавати і зберігати великі обсяги інформації, поліпшуючи тим самим якість управління соціальними системами, а головне — раціональніше використовувати час, вивільняти службовців від рутинних операцій, водночас надаючи їм можливість виконувати творчу роботу.

Проте аналіз існуючих технологій отримання, обліку та опрацювання інформації свідчить про недосконалість системи — велику трудомісткість, низьку оперативність та неспроможність проведення поглибленого аналізу великих потоків інформації.

Сучасний стан впровадження і використання комп'ютерної техніки в органах державного управління ще значно відстає від потреб суспільства. Це можна пояснити недостатнім матеріально-технічним забезпеченням, наявністю так званого психологічного бар'єра щодо першості технократичного аспекту в інформатизації. Необхідно наголосити й на недостатній організованості та невпорядкованості процесів інформатизації, зумовлених неповним забезпеченням цієї галузі правовими нормами. Відчувається також нестача прикладних розробок, у тому числі організаційно-правового механізму впровадження нових наукових досягнень у практику.