Основи лідерства, конкепці лідерства та ситуаційного лідерства

людьми участю

5.5

управління

посередині

МГУ,. 1995.-стр.390

Дослідження підтвердило, що незалежно від ситуації стиль 9.9 є найкращим. Дана модель набула великої популярності . Вона використовується для виработки кращої лідерської поведінки через участь в програмах навчання і підготовки.

Підходи, основані на ситуаційності лідерства, пропонували визначити ефективність лідерства через різні ситуаційні змінні, тобто через вплив зовнішніх факторів, не беручи до уваги лідера як особистість. Нові концепції спробували з‘єднати переваги і досягнення як традиційного так і ситуаційного підходів. Ці концепції основиваються на аналізі лідерського характеру і його взаємозв‘язку з конкретною ситуацією ситуацією.

Глава 3. Концепції ситуаційного лідерства

Ми вже маємо уявлення про ситуаційний підхід, який ми розглядали в першій главі, тому нам буде легше зрозуміти ситуаційні моделі, представлені різними дослідниками в цій області. Ця глава надасть більш повне бачення і розуміння цієї теорії лідерства.

Головною думкою ситуаційного підходу є припущення, що лідерська поведінка повинна бути різною в різних ситуаціях. Ситуаційний підхід до вивчення лідерства досліджує взаємодії різних ситуаційних змінних для того, щоб виявити причинно-наслідковий зв‘язок в відносинах лідерства, який дозволяє передбачити можливу поведінку лідера та наслідки цієї поведінки.

В цій главі будуть розглянуті наступні концепції ситуаційного лідерства: концепція лідерської поведінки Танненбаума-Шмідта, модель ситуаційного лідерства Фідлера, модель ситуаційного лідерства Херсея і Бланшарда та модель “шлях-ціль” Хауза-Мітчела.

3.1. Концепція лідерської поведінки Танненбаума-Шм ідта

У відповідності до цієї моделі лідер обирає якийсь один зразок поведінки в залежності від сили впливу на відносини лідерства трьох факторів: самого лідера, його послідовників і ситуації, яка склалася. В цій моделі дається спектр виборів між демократичною і авторитарною альтернативами, які відповідно асоціюються з інтересом до відносин чи до роботи.1

Різниця між цими двумя крайніми лідерськими стилями основана на припущеннях лідера про джерела його влади та природу дюдини. Демократ думає, що влада йому дається послідовниками, яких він веде, і що люди в своїй основі володіють здібностями до самоуправління і творчої роботи в умовах правильного вмотивування. Автократ вважає, що влада дається його позицією в групі організації і що люди внутрішньо лениві і на них важко покладатися. В першому випадку є можливість участі в упрвлінні, в другому – цілі, засоби і політику визначає сам лідер.Подальший розвиток даної моделі зіткнувся з труднощами в обліку всіх можливих взаємодій між лідером, послідовниками і ситуацією при встановленні причинно-наслідкових зв‘язків в стосунках лідерства.

3.2. Модель ситуаційного лідерства Фідлера

Фреда Фідлера справедливо вважають засновником теорії лідерства. Його модель, роботу над якою він почав ще у 60-ті роки, дозволяють передбачити ефективність робочої групи, яку веде лідер. В моделі використовуються три ситуаційні змінні. Цими змінними визначається ступінь контролю ситуації в моделі. Вони відображені в нижче приведеній схемі.

Схема 2