Поняття стратегій. Місце стратегій в системі стратегічного управління підприємством

Багатонаціональна стратегія заключається в тому, що фірма намагається приспособити свою стратегію до умов кожної країни, де діє країна. Це означає створення в цільових країнах юридично незалежних компаній, при мінімальній координації дій. Дана стратегія характеризується також орієнтацією на місцевих постачальників і повною адаптацією до специфіки національно попиту, культури і звичаїв країни. Основною ціллю багатонаціональної стратегії являється забезпечення місцевих вимог країни, а не конкурентної переваги на світовому чи навіть регіональному масштабі.

В галузях з глобальною стратегією позиція фірми в одній країні не впливає суттєво на її позиції в інших країнах. Конкурентні переваги фірми, які вона завоювала на національному ринку доповнюються перевагами набутими в інших країнах. Продаж товарів здійснюється в більшості країн, які виступають важливими ринками збуту товарів фірми.

Глобальна стратегія користується двома методами, за допомогою яких фірми можуть досягнути конкурентної переваги чи компенсувати недоліки роботи в якісь країні: по-перше, розміщення окремих видів діяльності в різних країнах для найкращої роботи на ринку багатьох країн; по-друге, координація діяльності окремих відділів фірми.

Ці два метода направлені на досягнення найкращих результатів діяльності підприємства, максимізацію цінностей. З цієї точки зору кожний учасник технологічного ланцюга, який доводить товар до споживача, добавляє якусь цінність. В першому методі збільшення цінності досягається за рахунок використання переваг даної країни, а в другому - за допомогою кращої організації діяльності фірми.

Діяльність, яка направлена на роботу з покупцями, повинна бути направлена як на найменшу відстань між виробником і споживачем (маркетинг, розповсюдження товарів). Окремі види виробництва повинні знаходитись як можна ближче до покупця, що пов’язано з високими транспортними розходами.

Якщо підприємство займається зовнішньоекономічною діяльністю, то воно повинно чітко визначитись щодо ведення цієї політики. З світової практики відомо чотири способи керівництва зовнішньоекономічною діяльністю компанії:

1.Стратегічне планування. Головний офіс корпорації повністю приймає участь в процесі визначання стратегії розвитку кожного підрозділу, який діє в зовнішньоекономічній діяльності. Переваги даного способу управління зовнішньоекономічною діяльністю:

•дозволяє вести систему контролю і взаємов’язку з сторони головного офісу в процесі розробки стратегії конкретним підрозділом;

•інтеграція стратегій різних підрозділів в єдину зовнішньоекономічну стратегію фірми;

•створює стимул для розробки довгострокової стратегії розвитку, яка може принести конкурентні переваги фірмі на міжнародних ринках.

Але разом з тим існують і слабкі сторони даного підходу:

•консультації з керівництвом в ході розробки стратегії можуть зайняти дуже багато часу, і, таким чином, сама стратегія старіє;

•в психологічному плані це може привести до того, що керівництво підрозділів будуть відчувати себе менш відповідальними за виконання наміченого плану, так як вони не приймали участь в його розробці;

•головний офіс корпорації може не мати повної інформації про те, що проходить на конкретному ринку;

•чім більше часу займає процес прийняття рішень, тим більша ймовірність зниження ефективності праці підрозділів.

2.Фінансовий контроль являє собою повну протилежність стратегічному плануванню. В даному випадку керівництво підрозділів саме розроблює стратегію розвитку з тією умовою, що вони повинні вкладатись в рамки бюджету. Переваги даного способу наступні:

•велика зацікавленість керівництва підрозділів в вдосконаленні розробленої на короткостроковий період зовнішньоекономічної стратегії;