Школи розвитку менеджменту та їх характеристика. Структура експортного потенціалу України

Залiзну руду Україна вивозить до Польщi, Чехії, Словаччини, Угорщини, Руминії, Болгарії та iнші; самородну cipку - в Чехiю, Словаччину, ФРН, Угорщину, Румунiю.

Україна бере участь також в економiчному спiвробiтництвi з промислово розвиненими країнами світу. Понад 20 країн (Австрiя, Голландiя, Iталiя, Норвегiя, Францiя, Фiнляндiя, ФРН, Швейцарiя, Швецiя, США, Канада, Великобританiя, Японiя та iH.) отримують з Україні промислову продукцiю i промислову сировину: залiзну i марганцеву руди, кокс, чавун, прокат чорних металiв, графiт, металургiйнета гiрничо - шахтове устаткування, штучнi алмази, велосипеди, металообробнi верстати, припади, автонавантажувачi, а також одяг, олiйне насiння, олiю тощо,

До ФРН Україна експортує одяг, чорнi метали, мiдь i вироби з неї, алюмiнiй, котли тощо, а звiдти імпортується рiзнi машини та промислове устаткування, прокат чорних металiв, хiмiчну продукцiю.

До Франції з України вивозиться одяг, олiйне насiння, руди, органiчнi хiмiчнi сполуки, бiлковi речовини.З Китаєм Україна пiдписала низку мiжнародних угод про cniвробiтництво в галузi металургії, енергетики, освоєння космiчного простору. Ще батата poків наша космiчна продукцiя буде конкурентоспроможною на китайському ринку. Торговельний оборот мiж Україною i Китаєм у перспективi може становити $ 2-3 млрд.

Україна бере участь в економiчному спiвробiтництвi також з країнами, що розвиваються. У наданих за часiв СРСР цим країнам кредитах на пiльгових умовах з вiдшкодуванням протягом 10-12 років частка України становила майже $ 18 млрд. Україна вивозить до цих кpaїн машини та промислове устаткування. Так, вантажнi автомобiлi Кременчуцького заводу поставляються до Iндії, Латинської Америки, на Близький Схiд; помпи iз Сумського заводу - до Iндil, Пакистану, Сирiї; машини, устаткування, прилади для африканських, азiатських i латиноамериканських кpaїн виготовляють з урахуванням їx роботи в умовах тропiчного клiмату.

Промисловий потенціал України достатній для успішного вирішення проблем забезпечення валютних надходжень, потрібних для закупівлі найнеобхіднішого з імпорту, покриття загальнодержавних потреб і сплати зовнішнього боргу. Важливо збільшити питому вагу продукції машинобудування в загальному обсязі експорту України. Без розробки й реалізації державної програми розвитку експорту продукції машинобудування Україні не піднятися до рівня розвинених держав. Ця проблема ускладнюється ще й необхідністю одночасного проведення структурної перебудови, конверсії та диверсифікації цілого ряду підприємств. Слід зазначити, що Україна виробляє багато видів наукомісткої, складної продукції машинобудування, яка зробила 6 честь економіці будь-якої країни світу (це літаки, трактори, автобуси, судна, ракетні космічні комплекси, верстати, турбіни та ін.).

Висновки

Отже, з вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Ф. Тейлор, Г. Гант, Ф. і Л. Гілбрети, Г. Емерсон та ін. дали можливість сформулювати основні положення школи наукового управління, яка відноситься до класичного напрямку у менеджменті. Основоположником цієї школи (її ще називають “раціоналістичною”) по праву вважається Ф. Тейлор.

Ф. Тейлор рекомендував дотримуватись таких принципів управління: 1) науковий підхід до вивчення кожної задачі; 2) копіткий підбір працівників і навчання їх раціональним методам виконання роботи; 3) забезпечення робочих місць всім необхідним для виконання роботи; 4) стимулювання виконання виробничих завдань.

Вірними послідовниками Ф. Тейлора були Г. Гант, Г. Емерсон та подружжя Гілбретів: Ліліан і Френк. Зокрема, Г. Гант запропонував використовувати в оперативному управлінні графічні методи, відомі нині як "графіки Ганта", започаткувавши тим самим виробниче календарне планування на сучасній технічній основі. Ф. Та Л. Гілбрети вивчали питання, пов'язані з вико¬нанням фізичної роботи у виробничому процесі, досліджували зв'язок між науковим менеджментом та соціологією і психологією. Дещо інший підхід до управління організацією використав німецький вчений М. Вебер (1864-1920). Створена ним школа управління у рамках класичного напрямку менеджменту носить назву “раціональної бюрократії”.

М. Вебер відстоював думку про те, що управління організаціями має здійснюватися на суто раціональній, знеособленій основі, що дає змогу чітко визначити посадові обов’язки та відповідальність працівників і реально оцінювати їх роботу. М.Вебер вважав, що така організація буде ефективнішою, гнучкішою, оскільки вона меншою мірою залежатиме від волі і бажання конкретних людей. Та це виявилось справедливим лише для великих компаній і відносно стабільних умов господарювання, що було характерно для першої половини ХХ ст. Далі, як показав досвід, надмірна бюрократизація правил і процедур стала негативно впливати на розвиток підприємств.