Ціни й ціноутворення

Показник "ефекту виробничого важеля" має важливе практичне значення. Якщо виторг від реалізації продукції зростає, скажімо, на 4 %, то, користаючись показником "ефекту виробничого важеля" (який, скажімо, дорівнює 1,5), можна заздалегідь визначити, що прибуток збільшиться на 6 % (4 % х 1,5).

У випадку зниження виторгу від реалізації продукції на 8 % прибуток зменшиться на 12 % (8 % х 1,5).

Виходячи з "ефекту виробничого важеля", можна зробити висновок: чим більша питома вага постійних витрат і відповідно менша питома вага змінних витрат при незмінній сумі виторгу від peaлізації продукції, і тим сильніший цей ефект. Однак це не означає, що можна безконтрольно збільшувати постійні витрати, позаяк при цьому скоротиться виторг від реалізації продукції, втрати прибутку будуть великі.Отже, наведені приклади максимізації прибутку шляхом зміни частки змінних і постійних витрат відкривають можливість підприємцям планувати па перспективу розміри приросту прибутку в залежності від господарських успіхів у виробництві конкурентоспроможної продукції і завчасно вживати відповідних заходів щодо зміни в той чи інший бік величини змінних і постійних витрат. Орієнтовні розрахунки прибутку важливі не тільки для самих підприємств і організацій, що виробляють і реалізують продукцію (послуги), але і для акціонерів, інвесторів, постачальників, кредиторів, банків, пов'язаних з діяльністю конкретного підприємця, що беруть участь своїми засобами у формуванні його статутного капіталу. Тому планування оптимального розміру прибутку в сучасних економічних умовах є найважливішим чинником успішної діяльності підприємств і організацій.

Розподіл і використання прибутку є важливим господарським процесом, що забезпечує як покриття потреб організацій, так і формування доходів держави. Механізм розподілу прибутку повинен бути побудований таким чином, щоб усіляко сприяти підвищенню ефективності виробництва, стимулювати розвиток нових форм господарювання.

У залежності від об'єктивних умов суспільного виробництва на різних етапах розвитку української економіки система розподілу прибутку змінювалася й удосконалювалася. Однією з найважливіших проблем розподілу прибутку як до переходу на ринкові відносини, так і в умовах їх розвитку є оптимальне співвідношення частки прибутку, акумульованої у доходах бюджету і тієї, що залишається в розпорядженні суб'єктів господарювання. З розвитком приватизації й акціонування організації мають право використовувати отриманий прибуток за своїм розсудом, крім тієї її частини, що підлягає обов'язковим відрахуванням, оподатковуванню й іншим напрямкам відповідно до законодавства.

Таким чином, виникає потреба у чіткій системі розподілу прибутку, насамперед, на стадії, що передує утворенню чистого прибутку, тобто прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств і організацій.

Економічно обґрунтована система розподілу прибутку в першу чергу повинна гарантувати виконання фінансових зобов'язань перед державою і максимально забезпечити виробничі, матеріальні і соціальні потреби підприємств і організацій.

Валовий прибуток зменшується на суму: платежів за користування природними ресурсами (так званих рентних платежів); доходів від пайової участі в діяльності інших організацій, що перебувають в межах держави; дивідендів і відсотків, отриманих за акціями, облігаціями й іншими цінними паперами, що належать конкретній організації; доходів від здачі в оренду й від інших видів використання майна.

З валового прибутку робляться відрахування в резервні чи інші аналогічні фонди, за винятком суми прибутку, для якої встановлені податкові пільги.

Валовий прибуток, що залишився після цих корегувань, є об'єктом оподатковування й має назву оподатковуваний прибуток. Після сплати податку залишається так званий чистий прибуток. Цей прибуток перебуває в повному розпорядженні організації і використовується нею самостійно.

З валового прибутку вилучаються доходи від здачі в оренду й інших видів використання майна, а також прибуток від посередницьких операцій і угод, розрахунок податку за якими здійснюється в іншому порядку. При цьому варто врахувати, що до посередницької діяльності не відноситься робота заготівельних, постачальницько-збутових, торгових організацій (крім комісійної діяльності), а також страхова діяльність, банківські операції й угоди, виробництво і реалізація сільськогосподарської продукції.

У процесі подальшого розподілу частина валового прибутку відраховується в резервний чи інші аналогічні йому фонди. Ці фонди створюються на підприємствах виходячи відповідно до чинного законодавства.