Сутність і феномен глобалізації
Окрім того, варто згадати і соціологічний чинник глобалізації, який проявляється через ослаблення ролі традицій, соціальних зв'язків, подолання національної обмеженості, що сприяє мобільності людей в територіальному, духовному і психологічному аспектах і реалізується зрештою через міжнародну міграцію.Екологічний чинник детермінує об'єднання зусиль світового співтовариства, консолідацію ресурсів і координацію дій у сфері екології, проблеми якої виходять далеко за межі національних кордонів.
Це, так би мовити, галузеві підходи в дослідженні глобалізаційної проблематики. А з точки зору загальнофілософського підходу, сформульованого французом Б. Баді, глобалізація розглядається: по-перше, як постійний історичний процес, що розвивається; по-друге, як процес гомогенізації та універсалізації світу; по-третє, як транскордонні процеси взаємодії.
Заслуговує на увагу вивчення і аналіз проблем глобалізації в контексті розгляду її як останньої фази розвитку капіталізму. З точки зору Р. Харше, капіталізм, що є достатньо інтернаціональною системою, розглядається в довгостроковій перспективі як глобальне явище. Капіталізм і глобалізація в цьому аспекті дуже пов'язані між собою, оскільки глобалізація, окрім всього іншого, передбачає й формування світової свідомості в цілому.
Проте в науковому середовищі яскраво проявляється неоднозначність у дослідженні й оцінці глобалізації, зокрема в контексті інтерпретації її наслідків.
З одного боку, глобалізація торує шлях до формування єдиного світу у формі метадержави з єдиною світовою економікою, культурою тощо. У цьому випадку глобалізація веде до втрати багатоманітності світу, певної асиміляції.
З другого боку, глобалізація розглядається як формування цілісної системи самобутніх суб'єктів світового порядку, зв'язки між якими є такими, що взаємно доповнюють, а не руйнують самі суб'єкти — частини системи.
Наприклад, О. Вебер характеризує глобалізацію як "втягування більшої частини людства в єдину систему фінансово-економічних, суспільно-політичних і культурних зв'язків на основі найсучасніших засобів інформатики і телекомунікацій".
Ґрунтуючись на дослідженні останніх підходів, російський вчений Е. Азроянц вважає глобалізацію цільовою функцією історичного процесу, що розглядається як розвиток соціальної системи, спрямований на досягнення її максимальної цілісності.
На думку цього вченого, процес глобалізації в часі ділиться на певні етапи, характерні форми яких дозволяють виокремити таку типологію глобалізації: родову, племінну, етнічну, давньоімперську, монархічну, колоніальну, національну та інтернаціональну.
За версією Е. Азроянца, глобалізація — мета історичного процесу; інтеграція і дезінтеграція — тенденції, які визначають її динаміку; інтернаціоналізація — сучасний етап глобалізації .
А І. Петров вважає, що глобалізація не означає виникнення гомогенного світового суспільства, а є процесом, який створює транснаціональні зв язки І простори І водночас надає нового значення локальним культурам. Локальне розглядається ним як найважливіший аспект глобального, а глобалізація — як "інформаційна стиковка, з'єднання, синтез, тісні зв'язки різних культур, їхня взаємна толерантність".
Семіотичний підтекст у глобалізації вбачає С. Удовік, який розуміє під глобалізацією становлення і гармонізацію багатомірного і багаторівневого світу, який взаємопов'язаний в одних вимірах і гетерогенний в інших.
На відміну від нього, американський дослідник Дж. Най визначає глобалізацію досить стисло, як "зростання світових мереж взаємозалежності".
Нігерієць Клод Ейк, наприклад, розглядав глобалізацію як поширення процесів, практик і структур у просторі, особливо в національному, до глобальних масштабів. Головний феномен глобалізації, на його думку, полягає в незаперечній капіталістичній експансії, в її завоюваннях і підпорядкуванні інших способів виробництва й обігу, а також у гегемонізації її цінностей у світовому масштабі.