Комунікація і суспільна свідомість

Загальна свідомість інтегрує групові й індивідуальні свідомості, формує і регулює функціонування останніх.

У цьому аспекті суспільна свідомість є нормативною, оскільки "примушує", регулює суспільну поведінку так би мовити неформально (на відміну від регулювальної сили законодавства).

Формування суспільної свідомості — це непростий, арифметичний процес складання індивідуальних свідомостей громадян. Під час співвіднесення "одиниць" свідомості такі елементи виокремлюються, у певний спосіб кристалізуються і складаються в систему, що є ядром суспільної свідомості

Взаємне перетворення безлічі індивідуальних свідомостей на суспільну і навпаки здійснюється завдяки соціальній комунікації (обміну соціальною інформацією). У такому вимірі суспільна свідомість відбивається у пізнавальній діяльності, результатом якої є отримання інформації про сутність суспільної сфери, її законів, зв'язків з іншими сферами життя суспільства.

Пізнання світу відбувається на буденному та науково-теоретичному рівнях; при цьому зазначені процеси розвиваються одночасно.Буденний (емпіричний) рівень суспільної свідомості фіксує переважно зовнішні аспекти подій і явищ, що відбуваються на поверхні суспільного життя (суспільно-політичних відносин, інститутів). У ньому концентрується багатий життєвий досвід учасників соціальної комунікації та взаємодії.

Буденна суспільно-практична свідомість створює інформаційну базу для узагальнень, на основі яких синтезуються суспільно-теоретичні моделі. Носіями буденної суспільної свідомості є раціонально мислячі члени суспільства.

Науково-теоретична суспільна свідомість виходить на рівень узагальнень, аналізу механізмів управління суспільною сферою суспільства. Такий рівень суспільної свідомості не є загальнодоступним. Він характерний для специфічної, висококваліфікованої діяльності соціальних мислителів (ідеологів, науковців та ін.). Суттю теоретичної соціальної діяльності є дослідження місця політики, економіки та духовної сфери суспільства, сутності й форм її виявів у публічній владі, державності тощо.

Науково-теоретична й буденна суспільна свідомість співвідносяться не тільки як такі, що перебувають на різних рівнях пізнання світу. Вони пов'язані також функцією залежності, в якій практичні утворення окреслюють межі теоретичних конструкцій.

Однак науково-теоретична суспільна свідомість, перебуваючи в залежності від буденної (емпіричної) суспільної свідомості, не детермінується останньою цілковито й однозначно. Проблема полягає в умінні, волі й таланті протистояти певному впливу буденної свідомості на теоретичну, віддаючи належне сутності та специфіці виявів емпіричної масової свідомості.

Розглянувши основні види суспільної свідомості, варто навести й два основні типи суспільної свідомості: державну (етатизм) і антидержавну (анархізм).

Етатистськийтип суспільної свідомості випливає з того, що інтереси держави є найвищими, вона має бути монополістом публічної влади і добродійником (найвидатніші представники цієї концепції — Η Макіавеллі, Т. Гоббс, Г. Гегель.

На відміну від етатистського, анархістський тип суспільної свідомості характеризується несприйняттям усіх соціальних, політико-юридичних норм держави й суспільства. Політична влада вважається злом, а держава — експлуататором і ворогом свободи (провідні ідеологи цієї концепції — П. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін).

Класифікуючи типи суспільної свідомості, користуються й такими параметрами, як централізм—децентралізм.

Наведемо централістську типологію суспільної свідомості:

• комуно-соціалістична — характеризується концентрацією власності; крайній ступінь — економічне безправ'я;

• монархічна — характеризується концентрацією влади, владним авторитаризмом; крайній ступінь — тиранія;