Глобалізація і формування єдиного світового простору і часу
Кінець XX — початок XXI ст. ознаменувався бурхливими процесами комунікативної революції в глобальних, світових масштабах.
До таких традиційних ще в недалекому минулому видів засобів масової комунікації, як наземне телебачення та радіомовлення, всі різновиди звукозапису, кіно, друкованих мас-медіа додалися нові ЗМК — супутникове, кабельне телебачення, телебачення високої чіткості зображення, відео- та комп'ютерні мережі з вдосконаленим програмним забезпеченням.
Більше того, останнім часом і засоби міжперсональної комунікації, такі як телефон, телефакс, стають прозорими для втручання із зовні і зараховуються до мас-медіа (після прийняття в США "Телекомунікаційного акта" 1996 p.).
Отже, виникає абсолютно нова ситуація не тільки в специфіці комунікації на рівні "мас-медіа — індивід", "мас-медіа — група", "мас-медіа — суспільство", а й у сфері міжнародних відносин. Супутникове телебачення, Інтернет та інші інформаційні супермагістралі функціонують, не зважаючи на геофізичні та політичні кордони, що робить необхідним здійснення ретельного аналізу і перегляду стратегій парадигм організації та функціонування національних інформаційних просторів та політики державних інституцій в інформаційній сфері.
Нині, як ми вже зазначили, термін глобалізація є одним з найбільш уживаних у науковій літературі та побуті. Говорять і пишуть про глобальну економіку, політику, культуру...
Попри всі позитиви глобалізаційних процесів, не можна забувати, що первісними каталізаторами процесів глобалізації є транснаціональні корпорації і транснаціональні банки — з одного боку, а також найбагатші країни світу — з другого. У зв'язку з цим, очевидно, не зайвим буде нагадати, що 25 % населення планети, яке проживає у найбагатших країнах світу, споживає 80 % світової енергії, має 86 % світової промисловості, у той час як 44 найменш розвинеш країни мають лише 0,2 % світової промисловості.
За даними ЮНЕСКО, країни, що розвиваються, мають лише 4 % світового комп'ютерного ринку, а 75 % телефонних апаратів розміщені у дев'яти найбагатших країнах планети.
Вражають і такі цифри: 1988 р. 30 країн зовсім не мали газет, а у ЗО інших виходило лише по одному друкованому ЗМК Середньоєвропейський показник, для порівняння, становить 39 газет на країну, а середньоафриканський — лише 3.. Лідирують тут, безперечно, США — 1687 газет. А Японія, наприклад, має 125 щоденних газет.
Середньосвітовий показник кількості радіоприймачів на 1000 населення становить 330 одиниць Але розрив між багатими і бідними дуже значний. У перших цей показник становить 911 радіоприймачів, а у других — 142.
У 34 країнах світу зовсім немає свого телебачення.
Середній "показник температури по лікарні" у сфері телебачення, себто наявності телевізорів, становить 137 телеприймачів на 1000 населення. В багатих країнах він дорівнює 447, а в бідних — 36 телевізорам на 1000 населення цих країн.
Але облишмо суто технічні справи, пов'язані з кількісними параметрами так званого сучасного інформаційного суспільства.
Набагато важливішим, на нашу думку, є вирішення проблеми єдиного простору — часу, яке нині перейшло з розряду філософських у реальну фізико-фізіологічну та суспільну площину. І тут не можна не погодитися з американцем Р. Ролкером і росіянином К. Гаджиєвим щодо серйозної ув'язки цих категорій з рівнем розвитку цивілізацій.
На думку останніх, сходження великих імперій в цілому було пов'язане із значним скороченням транспортних видатків. Залежність розвитку суспільств до нашого часу від їхнього розташування уздовж басейнів рік та морських узбережжів (Месопотамія, Єгипет, Індія, Китай, Карфаген, Римська та Візантійська імперії) загально відома.
Розвиток мореплавства, двигунів тощо висунув на перші ролі морські держави (Англія, Іспанія, Нідерланди, Португалія), які мали переваги перед континентальними.