Аналіз менеджменту Відкритого акціонерного товариства “Сумсільмаш”
Для вирішення стратегічних завдань усі заводи, зайняті в тракторному виробництві, об’єдналися в асоціацію “Укртрактор”. Основними складальними підприємствами є Харківський тракторний завод і дніпропетровський “Південний машинобудівний завод”.
Уже розроблено майже всі типи тракторів, необхідних для агропромислового комплексу. На ХТЗ готовий до виробництва легкий трактор потужністю 35 к.с., розпочато випуск трактора в 50 к.с.
Останнім часом у аграріїв з’явився попит на особливо потужні трактори, які дають змогу використовувати комбіновані широкозахватні агрегати, що скорочує терміни польових робіт. тому харків’яни взялися за створення колісного трактора в 210 к.с. і гусеничного в 250 к.с. Оскільки річна потреба в останньому класі машин не перевищує 1000 штук, винаходити власний велосипед економічно недоцільно. Вирішено організувати спільне виробництво для випуску іноземної моделі. Тендер за участю чотирьох закордонних фірм виграла американська фірма “Кейс”, яка запропонувала відносно недорогий трактор (140 тис. дол. США) і вигідні для української сторони умови. На відміну від багатьох інофірм, “Кейс” не ставить роботу СП у залежність від реалізації в Україні власної продукції і готова інвестувати у виробництво комплектуючих в Україні. За чотири роки їх кількість у комбайні досягне 80 %.
Ахілесовою п’ятою українського тракторобудування є двигуни. Більшість з них розроблено на Харківському заводі тракторних двигунів (ХЗТД). Двигуни під трактор від 100 до 200 к.с. створюються харківським заводом “Серп і молот”. Щоб перейти на сучасну технологію виробництва двигунів, українські підприємства повинні повністю змінити технологічні лінії.
Тому стратеги сільськогосподарського машинобудування намічають два шляхи: використовувати у вітчизняних двигунах деякі імпортні комплектуючі (вкладиші, паливні насоси, форсунки тощо) і створювати спільні із зарубіжними партнерами виробництва двигунів. У даний час вивчається можливість створення двох українсько-німецьких СП: на ХЗТД із фірмою “Манн” і на заводі “Серп і молот” із фірмою “Дойтц”. Остання поставляє в Україну 3000 своїх готових двигунів для тракторів потужністю 150 і 160 к.с.В останні роки в Україні відійшли від стандартного підходу до комбайнобудування. Досвід показав, що для кожної кліматичної зони з її особливостями землеробства потрібен свій комбайн. На жнивах 1997 року працювали комбайни різних класів (майже всі імпортні): 840 “Джон Дір”, 20 Кейс, 20 “Вестерн”, 20 “Масей Фергюсон”, 13460 “Дон”, “Домінатор”, 130 “Нью Холланд”, 2760 “Єнісей” і “Сибіряк”, 68420 “Нива” і “Колос”, 30 “Бізон”, 300 МДВ, 200 “Сампо”.
На заводі “Рівнесілмаш” створено українсько-німецьке СП з випуску комбайнів МДВ-525. Цей проект дуже привабливий для української сторони, оскільки до нього можна залучити 30 вітчизняних підприємств, що працюють над створенням комбайна “Лан”. Вони могли б освоїти виробництво запчастин відразу для трьох комбайнів – “Лан” і двох німецьких МДВ, що привело б до уніфікації вузлів усіх трьох машин ї зниження їхньої собівартості. Передбачається, що частка українських комплектуючих в імпортних машинах за декілька років становитиме 80 %.
Потребу в зернозбиральній техніці продуктивністю 9 кг/с планується задовольнити за рахунок вітчизняних “Славутич” і американських “Джон Дірів”.
З прийняттям закону про лізинг у вітчизняних виробників з’явилася можливість активізувати реалізацію своєї продукції, оскільки ринок сільгосптехніки останнім часом характеризується низькою платоспроможністю споживачів.
Український ринок сільськогосподарської техніки з його високим попитом дуже привабливий для іноземних фірм. В іноземців захоплює дух від прогнозованого річного попиту. Одних тільки комбайнів потрібно щорічно 10400 од. Багато великих закордонних компаній, що виробляють сільгосптехніку, не проти надовго облаштуватися на нашому ринку. Особливу активність виявляють останнім часом американці й німці.
Сьогодні в Україні усвідомили, що куди вигідніше створювати спільні підприємства із закордонними фірмами, ніж купувати їхню готову продукцію. Це дає можливість, використовуючи іноземні кредитні лінії, одержати доступ до передових технологій, підвищити якість продукції, що випускається.
Вітчизняні машинобудівники сьогодні орієнтуються на співробітництво з німецькими колегами. Оскільки останнім часом у Німеччині різко загострилася конкуренція між фірмами, що випускають сільгосптехніку, багато хто з них бачить в Україні перспективний ринок збуту.
Незважаючи на відносно високий рівень конкуренції, перспективи у підприємства ВАТ “Сумсільмаш” все ж таки є. Це налагодження додаткової технологічної лінії по виробництву запасних частин до сільськогосподарських машин імпортного виробництва. Можливо керівництву підприємства слід замислитися над можливістю співробітництва із західними виробниками сільгосптехніки. Сегмент даного ринку зайнятий не повністю, тому підприємству слід вже зараз починати діяти в цьому напрямку.