Психологія управління та її особливості

- методи психологічного спонукання (мотивації). Сутність цих методів полягає в формуванні у працівників мотивів до високопродуктивної праці через розвиток ініціативи та підприємливості;

- методи професійного відбору і навчання. Ці методи спрямовані на те, щоб психологічні характеристики людини відпо¬відали роботі, яку вона виконує.

Використання соціально-психологічних методів уп¬равління зумовлює необхідність проведення певної соціально-психологічної роботи. Для цього використовують спеціальні ме¬тоди: анкетуван¬ня, тестування, нагляд, експеримент, психологічне вивчення осо¬бистості працівників, метою яких є збір інформації про міжособові та групові сто¬сунки в трудових колективах, здібності й психологічні риси характеру кожного працівника, групову психологічну сумісність членів колективу, їхні симпатії та антипатії тощо.

Урахування розглянутих соціально-психологічних та індивідуальних особливостей працівників сприяє розвитку соціальних ресурсів організації, її можливостей, які необхідні для ефективного вирішення поточних завдань і досягненню її цілей.

Ефективність тих чи інших засобів впливу та управління багато в чому залежить від їх системності та наявності механізму реалізації. Що стосується правових аспектів функціонування суб'єктів господарювання, то, на жаль, сьогодні в українському законодавстві дуже багато правових актів, які неясно сформульовані, суперечать один одному, а тому трактуються контролюючими органами на їх власний розсуд. Тому дуже важливою для організації є кваліфікована робота по вивченню правового середовища, в якому вона працює, що забезпечує правову, а отже, і економічну безпеку суб’єктів господарювання.

Влада – це інструмент соціального управління, який дозволяє цілеспрямовано впливати на поведінку людей. Її використання в організації може сприяти виникненню певних стосунків між людьми, спричиняти їх зміну чи припинення. Влада дає право керівникові приймати рішення, наказувати, вимагати виконання, контролювати, винагороджувати і карати. Але влада керівника не має і не може бути абсолютною, у владних стосунках мусить існувати певна межа, яку не варто переступати. Влада керівника має бути достатньою для досягнення поставлених цілей, але не уражати гідність підлеглих, не викликати у них відчуття приниження, а звідси і непокори. Слід пам'ятати, що результати роботи керівника великою мірою залежать від того, як виконають свою частину роботи його підлеглі. Ця залежність обумовлює необхідність дотримання балансу влади. Чим вищий професійний та загальний рівень розвитку підлеглих, тим складніше керівнику впливати на їхню поведінку, використовуючи лише формальну владу. Керівники мають усвідомлювати, що ефективно впливати на сучасних працівників можна не через страх покарання, а через мотиви, що спонукають до співробітництва.

Слід зважати також і на те, що процес управління організацією включає і відносини із зовнішнім середовищем, на яке накази, розпорядження та інші форми примусу не поширюються. Отже, потрібно розвивати владу, використовувати різні її джерела та форми, оскільки без цього ефективне керівництво неможливе.

Дослідження, що проводилися для вивчення сутності явищ влади та впливу, здебільшого відзначають п’ять основних форм влади, які мають відповідні джерела:

• владу, що ґрунтується на примушуванні

• владу, що ґрунтується на винагороді

• законну владу

• експертну владу

• харизматичну владу

Влада примушування. Джерелом її є страх. Як правило, вона базується на побоюванні виконавця втра¬тити дещо, для нього цінне (роботу, посаду, премію, повагу, захищеність тощо). Вона не обов'язково передбачає насильство, але відчуття нестійкості становища індивіда у групі утримує його від поведінки, яка суперечить прийнятим нормам. Така влада має суттєві недоліки, основними з яких є: