Удосконалення структури екологічного управління : фінансові аспекти

-виплати за досягнення певних екологічних результатів і збереження стану середовища;

-продаж екологічних прав на викиди, діяльність тощо;

-ринкові сертифікати: екологічні квоти, дозволи на виготовлення (продаж) певних обсягів продукції (послуг, робіт);

-екологічне страхування видів діяльності, підприємницького ризику, еколого-економічних наслідків.

Забруднення навколишнього середовища стало однією з основних проблем у США, пов’язаною з економічним зростанням. З кінця 60-х років загострення екологічних проблем досягло в країні граничної межі і ставлення до них кардинально змінилося. У 70-і роки були запроваджені стандарти якості навколишнього середовища та екологічна експертиза, у 80-і роки – екологічне управління та планування заходів, пов’язаних із збереженням необхідної якості навколишнього середовища та ініціювання США міжнародного співробітництва з охорони навколишнього середовища. Створивши необхідний економічний механізм, американцям вдалося не лише зупинити подальше забруднення навколишнього середовища, а й істотно покращити його якість. У США цільові заходи охорони довкілля встановлює федеральне Агентство з охорони природи, а потім кожний штат окремо пропонує конкретні заходи щодо їх реалізації, пов’язуючи з планами розвитку галузі. Ефективним засобом контролю за викидами є запровадження Агенцією з охорони навколишнього середовища США “дозволів” на допустиму кількість забруднюючих речовин, що можуть бути викинуті у навколишнє середовище. Цей захід дав можливість фірмам, обсяг викидів забруднюючих речовин яких є меншим, ніж встановлений для них ліміт, продавати свої права іншим фірмам. У державі створився ринок прав на забруднення навколишнього середовища. Сформувавши банк дозволів на забруднення навколишнього середовища, уряд США покращив екологічну ситуацію в країні.

До перспективних стимулюючих заходів природоохоронної діяльності в умовах України екологи відносять ринкову реалізацію права на забруднення. Ця ідея існує як частина плану заохочення фірм до використання високоефективних очисних споруд і ґрунтується на різниці між фактичним та екологічно допустимим рівнями забруднення. Коли цей рівень є нижчим від встановленої межі, то певна компанія дістає право на забруднення навколишнього середовища у вигляді сертифіката, який може бути проданий іншим фірмам. Враховуючи, що штрафи на забруднення у багато разів перевищують вартість сертифіката, практику використання ринкового стимулу зниження рівня забруднення проти встановлених стандартів слід визнати доцільною і для наших умов [2].

До компетенції органів влади потрібно віднести:

-розробку законодавчих основ регламентації використання і охорони екосистем, у тому числі - в зонах надзвичайних екологічних ситуацій;

-прийняття стратегічних рішень і розробка державних програм регіональної політики в галузі раціонального використання й охорони навколишнього природного середовища;

-координація діяльності природоохоронних та інших органів і установ з питань використання і охорони навколишнього середовища;

-встановлення розмірів і регламентація порядку сплати за водокористування і штрафів за порушення екологічних вимог; фінансовий та інший контроль за природоохоронною діяльністю.

Нині в світі значна увага приділяється охороні природних ресурсів як фактора затрат і аналізується їх склад та напрями на підприємстві. Крім прямих, важливі й непрямі затрати. До них відносяться витрати на зміну екологічного іміджу підприємця (наприклад рекламні компанії), компенсація шкоди, завданої здоров’ю населення в результаті негативного впливу на навколишнє середовище, а також витрат робітників (втраченої вигоди) внаслідок неповного завантаження обладнання, зниження обсягів виробництва, пов’язаних з нераціональним використанням та забрудненням екосистем, на проведення аналізу екологічного ризику при природокористуванні, управління ним тощо.Основними напрямами вдосконалення економічного механізму екологічного управління є модернізація існуючих регуляторів, здійснювана одночасно з розробкою і впровадженням у практику нових ринкових інструментів. Світовий досвід свідчить, що система екологічного менеджменту залежить від ефективності економічного механізму природокористування, який базується на збалансованому поєднані регуляторів примусово-обмежувального характеру з регуляторами стимулюючо-компенсаційного характеру, які, в свою чергу, забезпечують сприятливіші умови для природозбереження, а також для забезпечення екологічно безпечних технологій і методів господарювання. У багатьох країнах світу щодо вирішення еколого-економічних проблем природокористування нагромаджений значний досвід: створені ефективні організаційні структури та дієвий механізм правового регулювання охорони та раціонального використання природних ресурсів. Ті відомі моделі управління, які існують нині в Японії, США, деяких країнах Західної Європи, є здобутком багаторічних пошуків, спроб і помилок.