Психологія управління
Фізіологічна сумісність базується на врахуванні статево-вікових особливостей індивідів, що взаємодіють, та фізіологічних процесів у їх організмах.
Психофізіологічний вид сумісності оснований на співвідношенні темпераментів, які характеризують динамічні особливості психічної діяльності, та біологічних потреб індивіда.
Психологічна сумісність визначається взаємодією особистих особливостей, характерів, мотивів поведінки.
Соціально-психологічний вид сумісності оснований на узгодженні ролей, функціонально-ролевих сподівань, інтересів, цінносних орієнтацій.
Всі вищезгаданні види сумісності діють у поведінці людей інтегрально, тому, називаючи ту чи іншу сумісність, можна узагальнити її словом психологічна.
2.2. Оцінка сумісності
При оцінці сумісності слід врахувати усвідомлений та емоційно-вольовий комплекс поведінки людей. в зв’язку з цим, психіку поділяють на два рівні : свідомий та підсвідомий. Сумісність – це поняття про взаємну відповідність якостей учасників групи. В неї входять : взаємна симпатія, позитивний характер емоційних установок, спільні ітереси та потреби, подібність динамічної направленості психофізіологічних реакцій, відсутність в робочій групі егоцентричних намагань.
На основі вищесказаного можна вважати сумісність феноменом взаємодії та спілкування людей, процесом, результатом та умовою злагодженної діяльності групи в трудовому колективі.
Психологічна сумісність, на думку А. Л. Свеницікого, важлива у всіх сферах суспільної людської діяльності. Згідно з даними опитування, що проводились на двох річних потоках Академії народного господарства, ефективність праці та якість продукції значно вищі в психологічно сумісних групах.
Врахування феномену сумісностіВрахування сумісності в груповій поведінці необхідно на всіх етапах управління групою.
Групова діялбність характеризується інтенсивним процесом спілкуваня. Спостереження показують, що можна виділити досить конкретні шаблони спілкування, а отже, і людей, що беруть у ньому участь:
1) люди, що прагнуть до лідерства і здатні вирішувати спільні завдання та діяти, підкоряючи собі інших членів групи;
2) індивідуалісти – люди, що прагнуть при вирішенні задач діяти самі;
3) люди, що пристосовуються до групи, легко підддаються наказам та впливу з боку інших;
4) колективіти, які намагаються вирішувати спільну задачу спільними зусиллями.
Оптимальним є такий склад, де члени групи досить активні в обміні інформацією в цілях вирішення спільного завдання. Загальність установок, оцінок поглядів сприяє виділенню значних сферспілкування. цілей спільної діяльності. Різниця в цих характеристиках знижує згуртованість та інтеграцію у будь-якій соціальній групі. Дослідження показують, що тут проявляються специфічні соціальні потреби.
А. І. Китов, розглядаючи умови досягнення згуртованості у зв’язку з співвідношенням пофесійних і морально-психологічних якостей людей, пропонує спиратись на наступні фактори:
1) раціональний розподіл функцій суб’єктів, що взаємодіють;